Тема уроку: Градусна сітка на глобусі та карті. Географічні координати.
План роботи.
1. Пригадати, що називають градусом, що таке паралелі та меридіани, як розташовані полюси земної кулі, що таке екватор. Опрацювати параграф 16, 17.
Виконати в робочому зошиті практичну роботу № 2, с. 68.
2. Переглянути наступне навчальне відео.
1. Пригадати, що називають градусом, що таке паралелі та меридіани, як розташовані полюси земної кулі, що таке екватор. Опрацювати параграф 16, 17.
Виконати в робочому зошиті практичну роботу № 2, с. 68.
2. Переглянути наступне навчальне відео.
3. Опрацювати наступний матеріал.
На будь-якій географічній карті та глобусі є система горизонтальних та вертикальних ліній, які проведені через однакову відстань. Це градусна сітка Землі. Насправді цих ліній в природі не існує: вони уявні. Лінії градусної сітки необхідні для зручності складання карт та орієнтування за картою чи глобусом. Завдяки ним можна визначити точне положення на поверхні нашої планети будь-якого географічного об’єкта. Градусна сітка вперше з’явилася на картах понад 1800 років, завдяки Клавдію Птоломею. На планах місцевості градусна сітка відсутня.
Градусна сітка складається з двох типів ліній: паралелей та меридіанів.
Горизонтальні лінії градусної сітки це – паралелі (з грецької – той, що йде поряд) – уявні лінії, проведені на глобусі та географічній карті, паралельно одна одній. Паралель можна провести крізь будь-яку точку земної поверхні. Але для зручності показують не всі паралелі. Наприклад, на карті півкуль в шкільному атласі їх проводять через 10˚.
На глобусі кожна паралель має форму кола, тому її протяжність в градусах становить 360˚. При перенесенні зображення з глобусу на площину географічної карти форма паралелей спотворюється. Наприклад, на карті півкуль або картах України вони мають форму дуг, на фізичній карті океанів в атласі – прямих ліній. Паралелі мають різну протяжність в кілометрах. Найдовшою паралеллю є екватор (з латини – той, що вирівнює) – понад 40 тис. км. Він ділить Землю на дві рівні півкулі: Північну та Південну. На північ та на південь від екватора довжина паралелей в бік полюсів поступово зменшується. Тому й довжина дуги в 1˚різних паралелей не однакова. Найбільша вона на екваторі: в кожному градусі 111,3 км. Найменша – на полюсі: 0 км.
Вертикальні лінії градусної сітки – меридіани (з латини – полуденна лінія) – уявні лінії, що з’єднують найкоротшим шляхом Північний та Південний полюси Землі. Хоча меридіани уявні, але їх можна побачити опівдні, коли тіні від усіх предметів падають в бік Північного полюсу. В цей час тінь від будь-якого об’єкта співпадає з напрямом місцевого меридіана. Цим і пояснюється походження слова “меридіан”. Як і паралель, меридіан можна провести крізь будь-яку точку земної поверхні. Для зручності на карті півкуль меридіани (так само, як і паралелі) проведені через 10˚.
На глобусі всі меридіани однакові за формою та протяжністю. Вони мають форму півкола, тому відповідно протяжність в градусах 180˚. В кілометрах довжина кожного меридіана становить приблизно 20 тис. км. Виходячи з цього, довжина дуги в 1˚ кожного меридіана складає приблизно 111 км (20 000 км: 180˚). На географічних картах меридіани мають форму дуг або прямих ліній.
На карті на глобусі напрями сторін горизонту співпадають з лініями градусної сітки. Меридіани вказують напрям “північ – південь”, а паралелі “захід – схід”. Тому, щоб здійснювати рух з півдня на північ чи навпаки, слід пересуватися чітко вздовж одного меридіана (на відміну від плану, де рух на північ йде чітко вверх зображення, на південь – вниз). Для просування на захід чи схід треба переміщувати вздовж паралелі (на плані – до лівого чи правого поля зображення).
Кожна точка на Землі має свою, притаманну лиш їй, географічну адресу, за якою її можна відшукувати. Цю адресу записують не словами з зазначенням міст, вулиць, номерів будинків та квартир, а в градусній мірі географічних координат.
Визначати координати навчилися ще з прадавніх часів. В науку географічні координати ввів давньогрецький вчений Гіппарх у ІІ ст. до н.е. При цьому він запозичив у жителів Давнього Вавилона поділ кола на 360˚. У своїх працях грецький вчений Клавдій Птоломей у ІІ ст., описуючи природу на населення відомих йому земель, вже навів понад 8 тис. географічних об’єктів з зазначенням їх географічних координат, а також достатньо точно наніс їх на карту, використавши градусну сітку. До середини ХVІІІ ст. координати точок земної поверхні визначали лише на основі астрономічних спостережень. Нині це роблять завдяки точних приладам.
За географічною картою чи глобусом координати точок визначають, користуючись градусною сіткою. Положення будь-якого пункту на поверхні Землі визначається двома координатами: географічною широтою та географічною довготою.
Географічну широту точок визначають за паралелями градусної сітки. Починають відлік широти від найдовшої паралелі – екватора – в бік полюсів. Якщо точка лежить на північ від екватора, її широта вважається північною (скорочено записується пн. ш.), якщо на південь – південною (пд. ш.).
Отже, з’ясувавши, яку широту, північну чи південну, має точка, ми знаємо у якій півкулі її шукати. Для уточнення “адреси” слід встановити, наскільки дана точка віддалена від екватора. Відстань від екватора до кожного з полюсів становить чверть кола, тобто 90˚. Тому географічна широта точки може змінюватися від 0˚ (якщо вона лежить на екваторі) до 90˚ (якщо вона розміщена на одному з полюсів). Наприклад, якщо точка лежить у північній півкулі на відстані 10˚ від екватора, говорять, що її географічна широта 10˚ пн. ш.
Географічна широта – це кутова відстань даної точки на північ чи на південь від екватора, виражена в градусах.
Для знаходження точки на карті чи глобусі не достатньо знати лише її географічну широту. Адже при цьому, ми одержимо ціле коло на поверхні Землі, в будь-якій точці якого може знаходитися об’єкт, що нас цікавить. Це теж саме, що відшукати вулицю, але не знати номера будинку, в якому живе адресат. Тому слід з’ясувати, який меридіан перетинає ту паралель, географічну широту якої ми визначили.
За меридіанами градусної сітки визначають географічну довготу точок. Оскільки всі меридіани однакові, постає проблема, від якого з ним починати відлік довготи. За міжнародною угодою 1884 року нульовим або початковим меридіаном вважають той, що проходить крізь найстарішу астрономічну обсерваторію Великобританії у містечку Гринвіч біля Лондона. Тому цей меридіан також називають грінвічським або лондонським.
Відлік довготи йде від нульового меридіана на захід та на схід. Нульовий меридіан описує лише півкола, тому не може повністю поділити Землю на західну та східну півкулі. Він це здійснює разом з протилежним йому меридіаном 180˚. Від нульового меридіана на захід і аж до 180˚ меридіана довгота всіх точок вважається західною (записується зх. д.). Якщо точка розміщена на схід від нульового меридіана до 180˚, її довгота східна (сх. д.). Відповідно, географічна довгота змінюється в межах від 0˚ до 180˚.
Географічна довгота – це кутова відстань даної точки на захід чи на схід від нульового меридіана, виражена в градусах.
Наприклад, якщо точка лежить у східній півкулі на відстані 40˚ від нульового меридіана, її географічна довгота становить 40˚ сх. д.
Повна географічна адреса точки на поверхні планети складається одночасно з її географічної широти та географічної довготи. За домовленістю, першою записується широта, другою – довгота.
05 листопада онлайн-урок
6-А о 10:00
6-Б о 11:00
посилання буде надане уViber
03 листопада
Тема уроку: Географічні карти, їх елементи.
План роботи.
1. Пригадати, хто з давногрецьких вчених створив перші географічні карти, у які способи на картах відображають різні об`єкти та явища, яку поверхню може охоплювати географічна карта. Опрацювати параграф 14, 15.
Виконати в робочому зошиті продовження практичної роботи № 1, с. 62.
Виконати тестові завдання за наступним посиланням:
Усі географічні карти складають у певних картографічних проекціях. Картографічна проекція – це математично визначений спосіб зображення земної поверхні на площині (карті). Реальна земна поверхня дуже складна і не відповідає жодному геометричному тілу. Щоб відтворити цю поверхню на карті, спочатку її відображають на математично правильній фігурі (кулі), а потім переносять це зображення на площину, ніби проектуючи його.
Картографічних проекцій існує багато, їх об’єднують у групи. Насамперед проекції поділяють за видом допоміжної поверхні, яка використовується при переході від кулі до площини карти. Розрізняють проекції циліндричні, коли проектування з кулі здійснюється на поверхню циліндра, конічні, коли допоміжною поверхнею служить конус, і азимутальні, коли проектування ведеться безпосередньо на площину.
Спотворення на географічних картах. Сферичну поверхню глобуса неможливо розгорнути у вигляді площини без розривів і складок. Отже, будь-яка карта має ті чи інші спотворення. Спотворюються довжини ліній, кути, площі і форми географічних об'єктів. Спотворення на карті тим більші, чим більша зображувана на ній поверхня. На планах місцевості і великомасштабних картах, що зображують невеликі ділянки місцевості, спотворень майже немає, але на дрібномасштабних картах вони бувають дуже великі. А звідси й неоднаковий масштаб довжин і площ у різних місцях карти.
Про характер і розміри спотворень на карті можна дізнатися, зіставивши картографічну сітку з градусною сіткою глобуса. На глобусі всі меридіани рівні між собою, паралелі проходять на однаковій відстані одна від одної. Всі меридіани перетинаються з паралелями під прямими кутами, тому на глобусі всі клітинки градусної сітки між двома сусідніми паралелями мають однакову форму і розміри, а клітинки між двома сусідніми меридіанами звужуються і зменшуються за величиною з віддаленням на північ і на південь від екватора.
Таким чином, ознаками спотворень на карті будуть: неоднакова форма і величина клітинок між двома сусідніми паралелями (спотворення форм і площ), різні за довжиною відрізки меридіанів між паралелями (спотворення довжин ліній і неоднаковий масштаб у різних частинах карти), відхилення величини кутів між меридіанами і паралелями від 90° (спотворення кутів).
Зображуючи земну поверхню на карті, доводиться враховувати кривизну Землі і вибирати ту чи іншу картографічну проекцію, яка дозволяє уникнути одного із спотворень чи послабити інше.
Залежно від характеру і розмірів спотворень проекції поділяють на рівнокутні, рівновеликі й довільні. Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути і форми малих об'єктів, однак в них сильно деформуються довжини ліній і площі об'єктів. За картами, створеними в рівнокутній проекції, зручно прокладати маршрути суден і літаків, оскільки виміряні на таких картах кути точно відповідають кутам на місцевості, які можуть фіксуватися приладами.
Рівновеликі проекції не спотворюють площ, однак форми об'єктів і кути в них сильно спотворені. Довільні проекції мають усі види спотворень, але вони розподіляються на карті найбільш вигідним чином. Наприклад, існують проекції з мінімальними спотвореннями в центральній частині, зате вони різко зростають на краях карти.
Для географічних карт території України здебільшого застосовують конічну довільну проекцію. На картах з такою проекцією порівняно мало спотворюються кути і площі, масштаб можна вважати постійним на невеликих відстанях навколо будь-якої точки. Тому на цих картах можна приблизно вимірювати кути, невеликі відстані і площі.
Географічна генералізація
Навіть на картах найбільшого масштабу неможливо (та й недоцільно) показувати об'єкти з усіма подробицями і деталями. Для їх відбору і узагальнення здійснюють картографічну генералізацію.
Генералізація визначається масштабом карти, її призначенням, тематикою. Найбільш суттєво впливає масштаб. Адже ділянка місцевості, яка в реальності має площу 1 км2, на карті масштабу 1 : 10 000 займатиме 1 дм2, на карті масштабу 1 : 100 000 – 1 см2, а на карті масштабу 1 : 1000 000 – 1 мм2. Отже, всі об'єкти, показані на карті великого масштабу, графічно неможливо відобразити на картах дрібних масштабів. А тому при переході до більш дрібних масштабів вибирають лише найістотніші об'єкти місцевості (наприклад, населені пункти з людністю понад 10 тис. мешканців) і такі, що можуть бути виражені в масштабі цієї карти (наприклад, річки довжиною понад 100 км), спрощують форми об'єктів (виключають невеликі звивини річок і доріг, випрямляють контури берегових ліній, кордонів і т. д.).
Види умовних знаків
Для відображення різних географічних об'єктів, явищ і процесів на картах застосовують умовні позначення. До них належать умовні знаки, підписи, буквені і цифрові позначення, а також способи картографічного зображення. Розрізняють декілька видів умовних знаків.
Масштабні (або контурні) умовні знаки передають дійсні розміри об'єктів, які виражаються в масштабі карти. Такими знаками є контури лісу, луків, болота, озера тощо.
Позамасштабними умовними знаками позначають об'єкти, які не можна показати в масштабі карти. Наприклад, заводи, аеродроми, пам'ятники, колодязі, окремі дерева, населені пункти (їх показують кружечками-пунсонами).
Пояснювальні умовні знаки доповнюють характеристику об'єкта. Наприклад, стрілка біля знака річки показує напрямок її течії, малюнок листяного чи хвойного дерева в контурі лісу вказує переважання тих чи інших порід.
Способи картографічного зображення
На картах об'єкти, явища і процеси передають різними способами. Спосіб значків застосовують для зображення об'єктів, що не виражаються в масштабі карти. Значки можуть бути геометричними (наприклад, промислові центри), буквеними (місця видобутку корисних копалин) або мати вигляд наочних малюнків (якір як символ морського порту).
Способом лінійних знаків передають на картах лінійні об'єкти: берегову лінію, річки, кордони, дороги, трубопроводи. Вони масштабні за своєю довжиною та конфігурацією, але переважно позамасштабні за шириною.
пособом якісного фону показують поділ території на однакові в якісному відношенні частини. Усі частини зафарбовують різними кольорами. Цей спосіб передає явища, які мають на земній поверхні суцільне поширення, тобто між зображуваними територіальними частинами на карті не може бути «білих плям». Цим способом зображують, наприклад, геологічну будову території, ґрунти, природні зони, держави, одиниці адміністративно-територіального устрою тощо.
Спосіб ареалів використовується для виділення на карті областей поширення якихось однорідних явищ. Ареали можна відобразити суцільною чи пунктирною межею, зафарбуванням, штриховкою, надписом чи малюнком. Явища, зображувані цим способом, на відміну від тих, які передаються способом якісного фону, не мають повсюдного територіального поширення: на карті вони виступають як окремі «плями» (льодовики, багаторічна мерзлота, болота, заповідники та ін.).
Спосіб ізоліній застосовують для відображення явищ, які мають суцільний, безперервний і при цьому більш-менш плавний розподіл на земній поверхні. Ізолінії, як вам відомо, це лінії, що сполучають на картах точки, які на місцевості мають однакові кількісні показники якогось явища. Ізолінії, наприклад, показують висоту суходолу (горизонталі), глибини морів (ізобати), температуру повітря (ізотерми), кількість опадів, солоність води. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями часто зафарбовують у різні кольори (як, наприклад, показуючи рельєф на фізичних картах).
Способом знаків руху передають явища, що переміщуються у просторі (наприклад, напрямки вітрів і течій). Кольором і шириною знаків руху можна відобразити характеристики явища – холодні або теплі течії, вітри влітку і взимку.
Спосіб картодіаграми застосовують для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях. Наприклад, цим способом показують кількість загальноосвітніх шкіл чи посівні площі зернових культур в областях України. Діаграми можуть мати вигляд стовпчиків, стрічок, квадратів, кругів або інших геометричних фігур. Часто їх ділять на частини відповідно до структури зображуваного об'єкта. Кожна з частин зафарбовується в інший колір і відповідає якійсь частці, що виражається у відсотках. Наприклад, діаграмою можна передати структуру шкіл за місцем їх розміщення (міські й сільські), структуру посівних площ за видом зернових культур (пшениця, жито, ячмінь і т. д.).
Способом картограми відображають відносні значення кількісних показників на окремих територіях (наприклад, кількість учнів загальноосвітніх шкіл на 1 000 мешканців області, середню врожайність зернових культур (центнерів з 1 га) в областях). Для картограми обов'язковим є наявність шкали, що показує, в яких межах змінюється показник.
29 жовтня онлайн-урок
6-А о 10:00
6-Б о 11:00
посилання буде надане уViber
27 жовтня
Тема уроку: Масштаб.
План місцевості та його ознаки.
План роботи.
1. Пригадати, що так масштаб, план місцевості для чого потрібен масштаб, як на плані зображують різні об`єкти. Опрацювати параграф 11, 12.
Виконати в робочому зошиті практичну роботу № 1, с. 50.
2. Переглянути наступні навчальні відео.
3. Опрацювати наступний матеріал.
Масштаб
Як вам відомо, відстані на місцевості зазначають у метрах або кілометрах. Наприклад, відстань від вашого будинку до школи 400 м. Таку відстань на папері показати неможливо. Тому на плані або карті відстань зображують у зменшеному вигляді - у сантиметрах і міліметрах. Щоб перевести великі відстані на місцевості у малі на плані, користуються масштабом.
Масштаб - це міра зменшення відстаней певної місцевості, зображених на плані або карті. Інакше кажучи, масштаб означає, у скільки разів відстані на місцевості зменшено на папері.
Розглянемо приклад. Домовимося, що на папері всі відстані будемо зображувати у 10000 разів меншими, ніж вони є насправді. Тоді 1 см на плані відповідатиме 10 000 см на місцевості. Отже, наш масштаб 1 : 10 000 (читається: одна десятитисячна). Тоді відстань від вашого будинку до школи в цьому масштабі дорівнюватиме 4 см, тобто:
400м = 40000см; 40000см: 10000см = 4см.
Чим більший масштаб, тим більшим є зменшення. Чим більше зменшено відстані, тим більшу за площею територію можна зобразити. Але водночас меншими і не такими виразними будуть об'єкти на плані або карті. Отже, чим більший масштаб, тим він дрібніший.
Масштаб можна записати у вигляді дробового числа, наприклад 1 : 10000. Такий масштаб, виражений дробом, називається числовим. Число 1 (чисельник дробу) - це відстань на плані, число (10 000 (знаменник) - це відстань на місцевості (1 см на плані = 10000 см на місцевості). У числовому масштабі чисельник завжди дорівнює одиниці. А знаменник - числу, яке показує, в скільки разів відстань на плані менша, ніж на місцевості.
Важливо пам'ятати, що у числовому масштабі обидві цифри завжди подано в сантиметрах. За числовим масштабом зручно визначати, в скільки разів зменшено відстань на плані.
Часто поряд з числовим масштабом пишуть його роз'яснення. Наприклад, в 1 см 100м (тобто 10000см для зручності перетворено в метри). Це означає, що 1 см на плані відповідає 100 м на місцевості. Масштаб, записаний словами, називається іменованим. Відстань на місцевості, що відповідає 1 см на плані, називають величиною масштабу. За допомогою величини масштабу зручно визначати відстані. Наприклад, яка довжина шкільного стадіону, якщо його довжина на плані - 5 см, а величина масштабу - 100 м. Легко обчислити, що довжина стадіону 500 м (5 х 100 м = 500 м).
Як перетворити числовий масштаб в іменований? Наприклад, числовий масштаб 1 : 25 000. Перетворимо 25 000 см у метри = 25 000см = 250м). Отже, іменований масштаб такий: в 1 см 250м.
На планах вміщують також і лінійний масштаб. Його зображують у вигляді прямої лінії, що розділена на рівні частини, зазвичай на сантиметри (мал. 2). Біля кожної поділки - лінії надписують відповідну масштабу відстань на місцевості (100, 200, 100 м ...). При ньому нуль ставлять, відступивши на 1 см від лівого краю відрізка. А перший сантиметр ділять на міліметри (які відповідно означатимуть 10. 20, 30 м.. на місцевості). За допомогою лінійного масштабу можна швидко і легко виміряти відстань і визначити розміри об'єктів на плані, користуючись циркулем-вимірником.
Відстань на плані між об'єктами вимірюють по прямій лінії звичайною лінійкою.
Можна також користуватися циркулем-вимірником. Для цього ставлять ніжки циркуля в крайні точки відрізка, що вимірюється (наприклад, від будівлі до берега озера).
Потім, не змінюючи положення ніжок циркуля, ставлять його на лінійний масштаб. Позначки на лінії одразу покажуть, якою є відстань на місцевості. Якщо розмах ніжок циркуля не відповідає цілому числу сантиметрів на лінійному масштабі, то циркуль зміщують ліворуч за нуль так, щоб його права ніжка опинилася на цілій поділці. Тоді буде видно не лише сантиметри, а й кількість міліметрів у відрізку.
Буває, що за планом або картою потрібно виміряти не пряму відстань, а відстань за ламаними лініями (наприклад, довжину звивистої дороги). Тоді можна скористатися звичайною ниткою. Нитку прикладають до кривої лінії на плані, повторюючи її вигини. Потім, випрямивши нитку, вимірюють її довжину лінійкою. Для таких вимірювань також використовують курвіметр.
План місцевості
Вигляд поверхні зверху передає і план місцевості. Проте між ним і аерофотознімком існує багато відмінностей. План місцевості – це креслення на папері, що зображує невелику ділянку земної поверхні в зменшеному вигляді. Від інших зображень поверхні план відрізняється тим, що всі об’єкти на ньому показано умовними знаками.
Умовні знаки плану, по-перше прості, по-друге, несхожі один на одного, по-третє, нагадують самі предмети. За таких умов вони зрозумілі всім, хто читає план. Так, річки і озера показано блакитним кольором води, а ліси – зеленим – кольором рослинності. Лани (поля), городи спеціального знаку не мають, тому такі ділянки залишають на плані білими. Знак луків нагадує стеблини трави. Піски зображено коричневими крапками. Невеличкі струмки, дороги, вузькі вулиці, зображають умовними знаками у вигляді ліній. Такі умовні знаки є загальноприйнятими. Їх використовують на всіх планах місцевості.
Порівнявши малюнок, аерофотознімок і план, бачимо, що всі вони є зменшеними зображеннями земної поверхні. План місцевості відрізняє те, що він відображає і ті предмети, які не видно на малюнку і аерофотознімку. За планами можна дізнатися назви сіл, річок, породи дерев у лісі. Тому план дає більше відомостей, отже він зручніший для вивчення і використання місцевості.
Щоб дізнатися, де на плані розташовані об’єкти, потрібно вміти визначати на ньому напрямки. На планах напрямок на північ часто позначають стрілкою. Знаючи напрямок на північ, можна від будь-якої точки плану, як і на місцевості, визначити всі інші сторони горизонту. Якщо на плані стрілка не зображена, то вважається, що верхній край плану – північний, нижній – південний, лівий – західний, правий – східний. Отже, чим ближче об’єкт до верхнього краю плану, тим далі на північ він розташований. Сторони горизонту враховують при визначенні положення об’єктів щодо більших територій. Наприклад, Київ розташований на півночі України, місто Ялта – на півдні Кримського півострова. За напрямками сторін горизонту виділяють також частини населених пунктів. Для цього знаходять центр зображеного на плані міста чи села. Та його частина, яка від центру спрямована на північ, буде північною, на південь – південною і т. ін.
За планами встановлюють, де краще будувати заводи і зводити житлові будинки. За ними видно, де зручніше розмістити школи і які місця відвести під сади і парки.
13 жовтня
Тема уроку: Способи орієнтування на місцевості.
План роботи.
1. Пригадати, що називають горизонтом, які основні сторони горизонту. Опрацювати параграф 8. З`ясувати, що означає орієнтуватися на місцевості, розглянути мал. 27, с. 39 підручника та згадати назви основних сторін горизонту. З`ясувати за якими ознаками можно орієнтуватися на місцевості (мал. 26, мал. 28). Пояснити, які є прилади для орієнтування. Визначити як місцеві ознаки можуть допомогти у визначенні напрямку.
2. Переглянути наступні навчальні відео.
Тема уроку: Поняття про азимут.
План роботи.
1. Пригадати, за допомогою якого приладу можна точно визначити основні сторони горизонту. Опрацювати параграф 9. Дати визначення азимут, опрацювавши мал. 29, 30, 31, с. 42 підручника з`ясувати, як його визначають та згадати, як рухатися за азимутом. Визначити як відбувається вимірювання відстаней на місцевості та які існують новітні пристрої для орієнтування.
2. Переглянути наступні навчальні відео.
15 жовтня
Тема уроку: Способи зображення земної поверхні.
План роботи.
1. Пригадати, як відображають місцевість на площині, що є зменшеною моделлю Землі. Опрацювати параграф 10.
З`ясувати, чому глобус називають зменшеною моделлю Землі. Розглянути мал. 35, 36 с. 46 підручника та пояснити, що спільного та й відмінного у зображенні місцевості на них. З`ясувати у чому полягають особливості зображення земної поверхні на глобусі.
2. Переглянути наступні навчальні відео.
3. Опрацювати наступний матеріал.
Зображення місцевості
Зображення ділянок земної поверхні потрібні для вивчення природи і ведення господарства. Невелику за площею місцевість можна намалювати або сфотографувати. Малюнок і фотознімок зазвичай роблять з поверхні Землі. Тому на них ближчі предмети затуляють те, що знаходиться за ними. І малюнок, і фотознімок дають уявлення про місцевість, проте на них не видно, які розміри і форми має ділянка загалом.
Розміщені на поверхні об’єкти (ліси, річки, селища, лани тощо) буде видно краще, якщо ділянку фотографувати зверху, наприклад з літака. Таке зображення місцевості називається аерофотознімок. На ньому об’єкти схожі на їх дійсний вигляд на місцевості, видно їх розміри і взаємне розташування.
Глобус
Якщо слід зобразити всю планету, можна створити глобус (з латини – куля). Це єдиний спосіб зображення Землі, який правильно передає її форму. Тому глобус називають моделлю Землі. Перші відомості про створений глобус зустрічаються у творах давньогрецьких вчених, яким понад 2000 років. На жаль цей глобус не зберігся. А найстаріший, що дійшов до наших днів, глобус Мартіна Бехайма, знаходиться у німецькому Національному музеї міста Нюрнберг (пригадайте, коли цей глобус був створений та які материки на ньому показані). У ХVІ-ХVІІ ст. глобуси робили з механізмом, який обертав їх навколо своєї осі.
Оскільки глобус правильно передає форму Землі, зображені на його поверхні материки, океани, острова показані без спотворень, тобто мають ту ж форму та розміщення, що й насправді. Вони лише зменшені у десятки мільйонів разів завдяки масштабу, тобто чітко пропорційно.
Через сильне зменшення глобус не може показати приплюснуту біля полюсів форму нашої планети.
Через сильне зменшення на глобусі показують не всі об’єкти, а лише найважливіші. Тому зображення узагальнюють, тобто здійснюють відбір інформації.
Користуватися глобусом не дуже зручно. Його важко переносити. Через кулясту форму по ньому складно вимірювати відстані. Для цього слід користуватися гнучкою лінійкою або ниткою. До того ж на глобусі не можна одночасно побачити всю Землю. У зв’язку з цим створили географічні карти.
07 травня онлайн-урок
6-А о 11:00
6-Б о 12:00
Тема уроку: Біосфера та грунти.
План роботи.
1. Пригадати, які на Землі є основні групи організмів, до яких
середовищ життя пристосувались організми на нашій планеті,
що таке грунт, особливості грунту. Опрацювати параграфи 54,
55. З`ясувати, що таке біосфера, які її складові, уважно
розглянути мал. 256, с. 213 підручника та пояснити де
проходять межі біосфери. Пояснити, як організми взаємодіють
між собою, чому тварини не можуть існувати без рослин.
Визначити особливості поширення рослинного та тваринного
світу (мал. 257). З`ясувати які рослини і тварини поширені в
нашій місцевості, як вони пристосувались до навколишнього
середовища. Охарактеризувати умови утворення грунтів (мал.
258, с. 217 підручника), з`ясувати чому на землі утворюються
різні типи грунтів, які закономірності їх поширення. Уважно
опрацювати малюнки на с. 216 підручника, визначити основні
типи грунів та особливості їх поширення в різних широтах.
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
30 квітня онлайн-урок
6-А о 11:00
6-Б о 12:00
Тема уроку: Підземні води.
План роботи.
1. Пригадати, що відбувається з водою, яка потрапила на суходіл у вигляді опадів, як відбувається кругообіг води в природі. Опрацювати параграф 53. З`ясувати які води називаються підземними, поміркувати які гірські породи пропускають воду, а які ні. Уважно опрацювати мал. 250 та пояснити, як води утримуються в надрах земної поверхні. Визначити особливості грунтових та міжпластових вод, чим вони відрізняються (мал. 251, 252, 253). Розібрати яку роботу виконують підземні води та як їх можна використати для людини. Уважно опрацювати с. 210 та з`ясувати, чи потребують охорони води надр.
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
3. Підготуватися до підсумкових тестів з розділу "гідросфера"
Будьте уважні тестові завдання виконуються тільки один раз!
27 квітня
Тема уроку: Узагальнення знань з розділу "гідросфера".
План роботи.
1. Виконати тестові завдання за наступним посиланням, будьте уважні завдання виконуються тільки один раз! Термін виконання до 20 години 30.04.2021!
1. Опрацювати параграф 51. Згадати з попереднього матеріалу, що таке "болото", які є типи боліт. Поміркувати які води ми відносимо до штучних вод, чим ці водойми відрізняються від моря та озера. Уважно опрацювати с. 200 та з`ясувати, що таке штучні водотоки та які вони бувають (мал. 239). Розібрати які води ми відносимо до штучних водойм, визначити в чому різниця між ставком та водосховищем (мал. 240, 241, 242). Знайти найбільші водосховища України в атласі с. 16-17 (фізична карта України).
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
Тема уроку: Льодовики та багаторічна мерзлота.
План роботи.
1. Пригадати, як змінюється температура повітря з висотою, яка вода важча; рідка чи тверда. Опрацювати параграф 52. З`ясувати що таке льодовик, як він утворюється, поміркувати яку воду містить; прісну чи солону. Уважно опрацювати мал. 244 та пояснити, що таке снігова лінія. Визначити особливості гірських та покрівних льодовиків, чим вони відрізняються (мал. 245, 246, 247). Розібрати яке значення льодовиків для людини та природи. Уважно опрацювати с. 206 та з`ясувати, що таке багаторічна мерзлота. Знайти покрівні, гірькі льодовики та райони поширення багаторічної мерзлоти в атласі с. 14-15 (фізична карта півкуль).
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
1. Опрацювати параграф 49. Згадати з попереднього матеріалу які води ми відносимо до внутрішніх вод, що таке "річка", яку роботу вона виконує. Уважно опрацювати с. 192 та з`ясувати, що таке озеро, чим воно відрізняється від річки. Розібрати які є типи озер за утворенням озерної улоговини та розглянути мал. на с. 192, 193 підручника. Визначи звідки береться вода в озері та охарактеризувати поширення озер, їх значення.
2. Переглянупні відеоролики.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Озеро
Природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою, називається озером. Всі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу.
За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею понад 100 км2), середні (10-100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). Найбільшими на земній кулі є 20 озер, які мають площу понад 10000 км2.
Озера поділяють не тільки за розміром, але й за характером водообміну, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну вони бувають безстічні і стічні. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть початок річки або струмки, називають стічними. Якщо через озера протікають річки, то їх називають протічними.
З річковими і підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, солі в ньому нагромаджуються, вода стає солоною. Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод. За солоністю розрізняють озера прісні (солоність до 1%о), солонуваті (до 25%о). Солоні озера мають ще більшу солоність і найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.
Походження озерних улоговин. Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням озерні улоговини бувають тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, вулканічні, завальні.
Тектонічні – утворюються в місцях розломів та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькі, довгі, глибокі. Найбільші озера світу тектонічного походження - Верхнє, Вікторія, Байкал, Танганьїка.
Залишки давніх морів, що в наслідок вертикальних рухів земної кори, опинились відрізаними суходолом від Океану, називають реліктовими (залишковими). Утворені в таких спосіб окремі великі озера умовно називають навіть морями, хоча зв’язку з Океаном вони не мають. Такими є Каспійське та Аральське моря. Каспійське – найбільше озеро в світі. Воно займає площу, що складає понад половину території України – близько 371 тис. км2.
Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод. До них належать невеличкі озера вздовж русла річки, які виникають внаслідок відділення його частини наносами. У залишених річками старих руслах подекуди існують озера, які називають старицями.
На узбережжях морів та океанів формуються лиманні та лагунні озера. Вони виникають, коли піщані наноси відокремлюють мілководну частину моря (лагуну) або розширене гирло річки (лиман). Багато озер такого походження сформувалося на чорноморському узбережжі.
Льодовикові озерні улоговини утворилися в тих районах земної кулі, де відбувалося переміщення льодовиків у порівняно недалекому минулому. Вони, виорюючи пухкі породи, сформували велику кількість знижень земної поверхні у північних районах Євразії та Північної Америки. Чимала частина з них після відступу льодовика перетворилася в озера. Є такі озера й у гірських масивах, де існувало гірське зледеніння.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.
Завальні (греблеві, загатні) озера характерні для гірських країн. Виникають вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. До них належить озеро Синевир у Карпатах.
Вулканічного походження озерні улоговини є кратерами згаслих вулканів. Одне з найбільших серед них Кроноцьке, на півострові Камчатка.
Тема уроку: Болота особливості їх утворення та поширення.
План роботи.
1. Опрацювати параграф 50. Згадати з попереднього матеріалу які води ми відносимо до внутрішніх вод, що таке "озеро", які є типи озер за походженням озерної улоговини. Поміркувати чим озеро відрізняєть від болота, яке походження має торф. Уважно опрацювати с. 196 та з`ясувати, що таке болото, як воно може уворюватись (мал. 233). Розібрати основні типи боліт, який тип живлення та природний світ для них характерний (мал. 235, 236, 237). Визначи яке значення мають болота для природи та господарської діяльності людини, охарактеризувати поширення боліт.
2. Переглянути наступну презентацію.
3.Опрацювати наступний матеріал:
Болото
Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф (не менш, як 30 см).
Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє. Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото.
Болота поділяються на низинні, верхові та перехідні. Вони розрізняються за джерелом живлення і характером рослинності.
Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться підземними водами. З рослин переважають осока, очерет, хвощі, плавуни та інші вологолюбні рослини, з дерев – вільха. В Україні низинні болота поширені на Поліссі.
Верхові болота розміщуються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами. Рослинність на таких болотах бідна, здебільшого – різні мохи. Ростуть також пухівка, журавлина. Багато верхових боліт розташовані у районах з великою кількістю опадів – у тайзі, тундрі.
Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення.
На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії (Західно-Сибірська низовина), Європі та Північній Америці. В межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок, а також у Карпатах.
3. Виконати тестові завдання за наступним посиланням.
Тема уроку: Води суходолу - поверхневі і підземні. Річка.
План роботи.
1. Опрацювати параграф 47. Згадати з попереднього матеріалу які об`єкти ми відносимо до вод суходолу, уважно опрацювати мал. 210, с. 183 у підручнику. Вивчити поняття "річка" "витік" "гирло", "річкова долина". Уважно розібрати елементи річки та річкової долини, опрацювати мал. 212, с. 184 у підручнику. З`ясувати що таке "річкова система", річковий басейн", яка між ними різниця. Розібрати чим живиться річка, що таке водний режим та його види.
2. Переглянути наступні презентації.
27 березня
Тема уроку: Робота і характер течії річок.
План роботи.
1. Опрацювати параграф 48. Згадати з попереднього матеріалу, що таке "річка", "витік", "гирло", "річкова долина",яку роботу на земній поверхні викононують річки та тимчасові потоки води. Вивчити поняття "річкова ерозія", "дельта". Уважно розібрати мал. 220, 221 на с. 188 та з`ясувати, що впливає на характер течії річок. Розібрати як утворюються пороги та водоспади (мал. 222, 223 на с. 189). Визначити яке значення у природі мають річки та як людина використовує воду річок для господарських потреб.
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Річки
Річкою, на відміну від струмка, балки, канави, прийнято називати постійно діючий водотік, первісно утворений природним шляхом, що має течію води протягом року (а якщо пересихає чи перемерзає, то на короткий час і не щороку).
Початок річки, що відповідає місцю, починаючи з якого з’являється постійна течія води в руслі, називають витоком. Починатись річка може із струмків, джерел, льодовика, озера або болота. Якщо річка утворюється від злиття двох річок, то початком її є місце злиття; однак витоком її вважають місце початку довшої з двох річок. Якщо річка утворюється з двох безіменних річок, витоком її вважають витік водотоку більшої довжини, а при однаковій довжині – витік лівої складової. В разі утворення річки від злиття двох річок, які мають самостійні назви, початком її вважають точку злиття річок, що утворюють її.
Впадаючи в іншу річку, озеро або море, річка утворює гирло. Якщо річка впадає в річку, озеро або море двома рукавами, її гирлом вважають гирло більшого рукава. У гирлах звичайно акумулюються винесені річкою наноси. При впаданні в море в такому випадку утворюються багаторукавні гирла, які називають дельтами. При наявності дельти гирлом вважають гирло основного рукава. Якщо за рахунок припливів, відпливів та морських течій, а також великої глибини водоприймача утворення гирл неможливе, то річка часто впадає в море одним широким рукавом, який називають губою або естуарієм. Особливою формою естуаріїв є лимани, які внаслідок наступання моря на сушу являють собою затоплену морем гирлову частину долини.
Довжиною річки називають відстань від витоку до гирла (в кілометрах); відлік ведуть від гирла як від більш визначеної точки, ніж витік. Виміряти довжину річки на карті можна за допомогою приладу курвиметра. Також приблизне вимірювання можна зробити простою ниткою, приклавши її вздовж всієї довжини річки на карті, а потім виміряти цей відрізок нитки лінійкою і, відповідно до масштабу карти, визначити справжню довжину ріки.
Річка має два береги. Правий і лівий береги визначають за напрямком течії: якщо стати обличчям в напрямку її руху, то праворуч буде правий берег.
Кожна річка має притоки – річки, які впадають у неї. Головна річка з усіма її притоками утворює річкову систему. Назва річкової системи дається за головною річкою, наприклад – система Дніпра, Дунаю, Амазонки.
Найбільші у світі річкові системи – Амазонка, Конго, Міссісіпі з Міссурі, Об з Іртишем.
Територія, з якої річка збирає свої води, називається басейном річки.Межа, що розділяє сусідні річкові басейни, називається вододілом. Добре вираженими вододіли є у горах - вони проходять по гребенях хребтів, на рівнинах – по найвищих їх ділянках.
Живлення річок. Особливість річки – постійний рух води. Коли припиняється живлення річки, тобто поповнення річища водою, вона пересихає. Річки живляться дощовою водою, талими водами снігу та льоду, підземними водами.
Дощове живлення є головним для річок екваторіального, тропічного та субтропічного поясів, а також областей помірного з мусонним типом клімату. Таке живлення мають найповноводніші річки земної кулі – Амазонка і Конго. Рівень води в них майже не змінюється, оскільки рясні дощі випадають в їх басейнах цілий рік.
Снігове живлення має основне значення для більшості річок помірного поясу, де бувають досить холодні і сніжні зими. Воно характерне для більшості річок України.
Льодовикове живлення мають річки, які беруть початок у дуже високих горах, де існують льодовики. Найвищий рівень води в цих річках буває влітку, коли відбувається танення льодовиків.
Підземне живлення становить незначну частку у всіх річках. Саме завдяки цьому річки не пересихають у посушливий період або тоді, коли вони затягнуті кригою.
Більшість річок мають мішане живлення з переважанням одного з джерел живлення. Наприклад, Дніпро взимку, коли вкривається кригою, живиться підземними водами, навесні – талими, влітку й восени – дощовими та підземними.
Живлення і режим річок впливають на їх стік.
Річковий стік – це об’єм води, що протікає через поперечний переріз річки за певний період часу (наприклад, за рік).
Зміну рівня води в річці впродовж року називають водним режимом річки.
Найвищий рівень води в річці, який наступає щороку у певний час, називають повінню. Причиною повені найчастіше буває танення снігів або тривалі дощі, залежно від типу клімату. Під час цього періоду вода затоплює прилеглу до русла частину долини річки.
Найнижчий рівень води в річці – межень. У помірному поясі переважно вона спостерігається у зимовий та літній періоди. Взимку причиною межені є морози, утворення льодового покриву на річці, а влітку – посуха. Під час межені річки живляться винятково підземними водами.
Для річки характерним є також паводок – короткочасне, швидке і різке підняття рівня води, яке може відбуватись в різні сезони. Причинами паводка можуть бути: інтенсивне танення снігу або льоду, зливи, затори криги. Рівень води у період паводку на деяких річках може значно перевищувати рівні, які фіксуються під час повені. Повені спостерігаються і в Україні, зокрема досить значні з них бувають на річках Карпат.
На річках, що протікають по території, де відбувається зміна холодної та теплої пори року, в тому числі й в Україні, взимку спостерігається льодостав – період нерухомого льодового покриву на річці. Момент, коли крига тріскає і рухається вниз по течії називають скресанням криги.
Річки виконують велику роботу: руйнують (розмивають і змивають) гірські породи, переносять частинки цих порід і відкладають їх у вигляді наносів уздовж русла чи в гирлі. Результатом їх довготривалої роботи є формування річкових долин і дельт. Процес руйнування річкою гірських порід називається річковою ерозією. У верхів’ях, де більший похил і швидша течія, річка головним чином врізається в земну поверхню, поглиблюючи свою долину. У середній частині та в пониззі, де похил і швидкість течії річки зменшуються, переважає відкладання принесених порід, підмивання берегів і розмивання схилів долини. Внаслідок цього долина річки розширюється. Річка починає “блукати” по долині, звиватися, утворюючи петлеподібні вигини – меандри. Вода сильно підмиває круті береги, а біля пологих відкладаються наноси. З них утворюються пляжі – пологі намивні береги. Після тривалого підмивання берегів вигини річища стають дедалі крутішими, а перемички біля їх основи звужуються. Під час повені чи паводку вода може розмити перемичку і річка отримає нове випрямлене русло. А вигин старого русла стане старицею – озером серпоподібної форми, що поступово перетвориться на болото внаслідок заростання.
Рівнинні річки мають широкі (іноді до кількох кілометрів) річкові долини переважно з пологими схилами. Русло в них звивисте, з меандрами, рукавами, протоками, островами, на заплавах багато стариць.
Для гірських річок характерні здебільшого вузькі, глибокі долини з крутими схилами. Їх русла слабозвивисті, кам'янисті, з порогами та водоспадами. На окремих ділянках річка може утворювати каньйон – вузьку, глибоку долину з майже прямовисними схилами й вузьким дном.
В результаті руйнівної роботи річка має не тільки рідкий (водний), але й твердий стік. Ним називають увесь твердий матеріал, який переноситься річкою у завислому і розчиненому вигляді. Від кількості речовин, що містяться в 1 м3 води, залежить каламутність води.
Річки зазвичай течуть у вузьких витягнутих знижених формах рельєфу, що звуться річковими долинами.
Річище (русло) — найбільш знижена частина річкової долини, якою відбувається стік води протягом всього року.
Русла великих рік мають ширину від кількох метрів до десятків кілометрів (наприклад, в низинах Дніпра, Амазонки), при цьому глибина русла росте повільніше його ширини. Уздовж русла глибокі місця чергуються з мілкими. Русла рівнинних рік здебільшого звивисті, розділені на рукави. Відклади глинисті, піщані, гравелисті. Русла гірських рік часто прямі, повторюють форму ущелин, мають багато порогів, інколи — водоспадів.
Річкова тераса — виступ (сходинка) річкової долини, що утворився внаслідок діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.
Заплава — частина дна річкової долини, що затоплюється при повені або під час паводку.
Меандр - плавні звивини річища ріки, іноді на 180°. Характерні для рівнинних річок. Утворюються у результаті руслових процесів (розмиву річища і акумуляції відкладів).
Рельєф визначає і падіння та похил річок.
Падінням річки називається різниця між абсолютними висотами її витоку і гирла.
Похил річки – це відношення її падіння до довжини.
Плесо - відносно глибока, широка, зі спокійною течією ділянка річки між двома перекатами, закрутами; вільна від заростей.
Вир - глибоке неспокійне місце в річці.
Дно ріки руйнується нерівномірно: пухкі породи змиваються швидше, а тверді довго лишаються на місці. Тому якщо накреслити гірську ріку вздовж її русла у вигляді лінії, то ця лінія буде ламана, східчаста. Коли такі уступи бувають високі, ріка падає з них водоспадом.
На земній кулі дуже багато водоспадів. Деякі з них падають з великої висоти і мають величезну потужність. Утворившись, водоспад на річці не лишається на місці, він повільно відступає вгору проти течії ріки, бо потік води поступово руйнує уступ у руслі.
У місцях виходів твердих гірських порід, які перетинають шлях річки, утворюються пороги. Особливо багато порогів на гірських річках, де річище складене твердими породами, а швидкість течії велика.
Для характеристики річкового стоку використовують показник витрати води в річці – об’єму води, що протікає через поперечний переріз річки за 1 с. Його обчислюють за формулою: Q = S∙v, де Q – витрата води (у м3/с), S – площа поперечного перерізу річки (у м2), v – швидкість течії річки (у м/с).
У ріки є три ділянки, де вона по-різному виконує роботу: верхня течія, де йде розмив, середня – перенесення, нижня – акумуляція.
Слід зауважити, що швидкість вироблення поздовжнього профілю залежить від складу порід, по яких тече ріка, нахилу території і водності ріки. На початковій стадії поздовжній профіль характеризується нерівностями, ухилами на окремих ділянках, водоспадами, порогами. В кінцевому результаті ріка настільки виробляє свій профіль, що він має вигляд плавно увігнутої кривої. Це і є профіль рівноваги. Він може вироблятися до рівня моря або озера – куди впадає ріка. Цей рівень і називається базисом ерозії.
Відклади, що нагромаджуються в річкових долинах в результаті діяльності потоку, називаються алювіальними або алювієм (від лат. alluvio – нанос, намив).
Найповноводніша річка світу – Амазонка, найдовша у світі – Ніл.
3. Виконати тестові завдання за наступним посиланням:
Тема уроку: Життя в морях та океанах. Океан та людина
Шановні учні, ми продовжуємо з вами вивчати розділ: "Оболонки Землі". Більш детально зупинимось на гідросфері. Будьте уважні!
План роботи.
1. Опрацювати параграф 45, 46. Згадати з попереднього матеріалу які морські рослини і тварини вам відомі, як тварини пристосувалися до життя у водному середовищі морів та океанів. Вивчити поняття "планктон" "нектон" "бентос", звернути увагу те, як поширені організми у світовому океані. Особливу увагу приділити взаємодії океану та людини. Згадати які корисні копалини людина використовує для своїх потреб, з`ясувати чи є вони на дні океанів та морів, уважно розібрати мал. 208 на с. 181 у підручнику.
2. Переглянути наступні відеоролики.
3. Опрацювати навчальний матеріал:
Ресурси Світового океану
Ресурси Світового океану поділяють на біологічні, мінеральні і енергетичні. За масштабами використання і значенням провідне місце серед біологічних ресурсів займає нектон. Переважна частина (80-85%) його біомаси представлена рибами. Бентос використовується поки-що недостатньо: в основному двохстулкові молюски (гребінці, устриці, мідії і ін.), голкошкірі (морські їжаки), ракоподібні (краби, омари, лангусти). Все більше застосування знаходять водорості. Мільйони людей вживають їх в їжу. З водоростей одержують ліки, крохмаль, клей, виготовляють папір, тканини. Водорості — добрий корм для домашніх тварин і хороше добриво.
Біологічні ресурси Світового океану (рослинний і тваринний світ) складають 43 % біомаси планети. Рослинні ресурси океану оцінюються у 430 млрд. т за рік. У водах океану близько 20 тис. видів рослин та 180 тис. тваринних організмів.
До останнього часу експлуатація мінеральних багатств дна океанів і морів обмежувався районами континентальних шельфів. Тепер у ряді країн проводяться дослідження для організації промислового видобутку мінеральної сировини на великих глибинах.
У водах океану є запаси дейтерію - палива для майбутніх термоядерних електростанцій. Невичерпні потенційні ресурси дешевої енергії акумульовані в хвилях, течіях, припливах і можуть бути перетворені в електричну енергію.
У Світовому океані міститься основна частина водних ресурсів Землі. У багатьох аридних країнах здійснюється опріснення морської води. У майбутньому води Світового океану стануть основним джерелом води для потреб людини.
У морській воді знаходиться велика кількість мінеральних речовин. Головною з них є кам'яна сіль, яка міститься в кількості 20 млн. т на 1 км3 води. Випаровувати сіль з морської води китайці навчилися ще 4 тис. років тому. Зараз в такий спосіб в світі одержують біля 1/3 усієї солі, особливо в Японії, Китаї.
40 % магнію, що споживається у світовому господарстві зараз одержують з морської води.
У морській воді міститься багато сірки, брому, алюмінію, срібла, золота. Загальні запаси золота Світового океану оцінюються у 10 млн. т, що набагато перевищує його поклади на суші. Всього у морській воді понад 60 хімічних елементів.
Серед мінеральних ресурсів дна Світового океану перше місце належить нафті і газу, які дають понад 90 % прибутків, що одержують нині від видобутку морських корисних копалин. Загальна кількість розвіданих нафтогазоносних басейнів на морському шельфі сягає біля 300. За оцінками спеціалістів під водою Світового океану є до 65-70% світових запасів нафти.
За даними ООН на морському дні є 43 млрд т алмазів, 358 млрд т марганцю, 7,9 млрд т міді, 5,2 млрд т кобальту. Цих запасів вистачить на десятки тисяч років.
Морські поклади досить широко використовуються. Прикладом може бути: видобуток олов'яної руди - каситериту - у шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу та цирконію біля узбережжя Австралії; ільменіту — біля узбережжя Індії; алмазів - біля узбережжя Намібії; бурштину - у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію, в тому числі США - 500 млн. т. Розробляються технології видобутку залізомарганцевих конкрецій, запаси яких обчислюються у трильйонах тонн.
Своєрідними ресурсами дна Світового океану можна вважати скарби затонулих кораблів.
До енергетичних ресурсів Світового океану належать енергія припливів та відпливів, хвиль, морських течій, термальних градієнтів та ін. Потенційним джерелом енергії є ізотоп водню-дейтерію, запаси якого складають майже 300 млрд. т.
4. Виконати тестове завдання за наступним посиланням:
1. Опрацювати параграф 42. Згадати із попереднього які речовини легко розчиняються у воді, якою є на смак морська вода. Уважно опрацювати мал. 193 на ст. 167 підручника та з`ясувати яке співвідношення об`єму морської води і розчинених у ній речовин. З`ясувати, чому морська вода має солоний гіркуватий присмак, запам`яти яке море найсолоніше в світі, а яке найменш солоне. Опрацювавши мал. 195 підручника визначити як відбувається зміна температури води у Світовому океані. Поміркувати, чому з глибиною температура води знижується. Визначити за картою півкуль, де проходить межа плавучої криги у північних районах земної кулі.
2. Переглянути наступне навчальне відео.
3. Опрацювати наступний матеріал.
Властивості вод Світового океану
Солоність вод Океану. В океанічній воді розчинені майже всі відомі на Землі речовини, але в різних кількостях. Більшість їх через малий вміст важко знайти. Серед розчинених в океанічній воді солей переважають хлориди (89 %) і сульфати (майже 11 %), значно менше карбонатів (0,5 %). Кухонна сіль (NaCl) додає воді солоний смак, солі магнію (МаСl) - гіркий. Загальна кількість всіх солей, розчинених у воді, називається солоністю. Вона вимірюється в тисячних частинах грама - проміле (°/оо). Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, тобто в кожному кілограмі води міститься в середньому 35 г солей. Солоність води океану залежить від співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування. Знижують солоність морських і океанічних вод річкові води і вода льодів, що тануть. У відкритому океані розподіл солоності в поверхневих шарах води (до 1500 м) має зональний характер. У екваторіальному поясі, де випадає багато опадів, вона знижена, в тропічних широтах - підвищена. У помірних і полярних широтах солоність знову знижується. У Північному Льодовитому океані вона становить 32 °/оо.
Помітно відрізняються за солоністю внутрішні моря. Солоність води в Балтійському морі до 11 °/оо, в Чорному - до 19 °/оо, а в Червоному - до 42 °/оо (найвища серед внутрішніх). Пояснюється це різним співвідношенням надходження (атмосферні опади, річковий стік) і витрат (випаровування) прісної води, тобто кліматичними умовами.
Температура води. Температура вод Світового океану залежить від географічної широти і розподіляється на його поверхні зонально. Зональність порушується океанічними течіями, впливом суші, постійними вітрами. Найвищі середньорічні температури води (27-28°) спостерігаються в екваторіальних і близьких до них широтах. Із збільшенням широти зменшується величина сонячної радіації і в приполярних областях температура вод Світового океану знижується до 0° і навіть нижче. Для всього Світового океану середня температура приповерхневого шару океанічних вод становить +17,5°С. З зануренням вглиб вона знижується і поблизу дна не перевищує 2°С. Середня температура всієї маси води океану — 4°С. Кригоутворення із солоної води відбувається при -2°С.
Вода має велику теплоємність, тому в океані накопичується величезна кількість тепла. Тільки верхній 10-метровий шар океанічних вод містить тепла більше, ніж вся атмосфера.
Найтепліші води у Тихому океані, найхолодніші – у Північно ЛьодовитомуНайтепліше море – Червоне, найхолодніше – Гренландське. Крига покриває близько 15% всієї акваторії (водного простору) Світового океану, тобто 55 млн. км2; зокрема 38 млн. км2 у Південній півкулі. За походженням крига, що зустрічається в морях і океанах, не тільки морська, тобто утворюється шляхом замерзання солоної води; прісний лід виноситься річками і сповзає з материків і островів. Великі плавучі брили льоду в океанах і морях, які утворюються в результаті відламування від сповзаючих із суші покривних льодовиків, називаються айсбергами.
Водні маси – великі об’єми води з певними властивостями: температурою та солоністю. Залежно від району утворення, розрізняють екваторіальні, тропічні, помірні, полярні.
Тема уроку: Рухи води в океані.
1. Опрацювати параграф 43, 44. Згадати із попереднього матеріалу яка температура поверхневого шару води у Світовому океані, що означає слово дрейф. Уважно опрацювати мал. 197, 198, 199, 200 на ст. 170, 171 підручника та з`ясувати як утворюються хвилі, яку роботу вони виконують. Охарактеризувати причини виникнення цунамі. Опрацювавши мал. 201 підручника визначити які сили викликають припливи і відпливи Землі. З`ясувати, чим відрізняється рух води у течіях від руху води у хвилях. Поміркувати, яким був би клімат на західному узбережжі Європи, якби Північноатлантична течія була не теплою, а холодною.
2. Переглянути наступне навчальне відео.
3. Опрацювати навчальний матеріал:
Рух води в океані
Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.
Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.
Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).
Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами тяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив — 18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Америки).
Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів може сягати 15-30 м.
22 січня
Тема уроку: Будова та склад атмосфери.
План роботи.
1. Опрацювати параграф 29. Згадати із попереднього матеріалу чому повітря називають природною сумішшю, які гази входять до складу повітря. Уважно опрацювати мал. 122, 123 на ст. 116 підручника та з`ясувати який склад має повітря, як відбувається розподіл маси повітря в атмосфері. Опрацювавши мал. 124 підручника визначити з яких шарів складається атмосфера. Порівняти тропосферу та стратосферу та назвати відмінності між ними. Пояснити значення атмосфери для нашої планети.
Наша Земля оточена повітряною оболонкою, яку називають атмосферою (від грецьких слів «атмос» — «пара» і «сфера» — «куля»). Атмосфера — повітряна оболонка Землі, пов'язана з нею силою тяжіння і тому бере участь у її добовому і річному русі. Це верхня і найменш щільна і усіх оболонок. Земна атмосфера — цесуміш багатьох газів. Основні з них —азот (78%)ікисень (21%), інші становлять лише близько 1% (в тому числі вуглекислий — 0,03%). Таке співвідношення газів зберігається до 100 км висоти. Кожний з газів виконує свою роль. Кисень забезпечує дихання та горіння. Азот входить до складу білків — речовин, з яких складається все живе. В організми тварин, рослин і людини він потрапляє з допомогою бактерій грунту, які поглинають його з повітря. Вуглекислий газ необхідний рослинам для фотосинтезу. Крім основних газів, у повітріє домішки: водяна пара, дим, сажа, пилта інші речовини. Їх кількість збільшується після виверження вулканів, лісових пожеж, пилових бур, викидів шкідливих речовин з димарів заводів і фабрик, теплових електростанцій, автомобілів.
Наука, яка вивчає атмосферу називається метеорологією.
Будова атмосфери
Атмосферу за рядом особливостей прийнято умовно поділяти на ряд шарів різної товщини, кожному з яких притаманні деякі спільні риси. Шари відрізняються один від другого температурою, вологістю, циркуляцією повітря та іншими елементами.
Тропосфера — нижній і найщільніший шар атмосфери. У цьому шарі, який безпосередньо прилягає до Землі, зосереджено близько 80 % усієї маси повітря. Над полюсами його товщина дорівнює 8 км, над екватором —16 км, в середньому — 11 км. Такий неоднаковий розподіл товщини зумовлений термічними особливостями різних широт та обертанням Землі навколо осі. Температура від земної поверхні знижується з висотою в середньому на 0,6° кожні 100 м. При середній для всієї Землі річній температурі повітря +14 °С на верхній межі тропосфери вона опускається до -56 °С. Для тропосфери характерне горизонтальне й вертикальне переміщення повітряних мас, що зумовлює сталість її хімічного складу. Постійний рух повітря в тропосфері часто супроводжується утворенням хмар і опадами. цей шар прийнятою називати фабрикою або кухнею погоди.
Пил і водяна пара зосереджені переважно в нижній частині атмосфери. Кількість водяної пари з висотою зменшується, бо знижується температура. Тому більша частина хмар утворюється в нижніх шарах тропосфери. Висота звичайних зливових хмар коливається від 3 до 8 км, а в тропічних областях вони можуть перебувати значно вище.
Стратосфера знаходиться безпосередньо над тропосферою і має висоту від 11 до 50—55 км. Починаючи з висоти 25 км температура в стратосфері швидко зростає, досягаючи на висоті 50 км позитивних значень — від +1 до +5 °С.
У стратосфері дуже мало завислих частинок. Інколи на висоті 20—30 км утворюються перламутрові хмари, що складаються з кристаликів льоду. Крізь стратосферу безперервно проходить метеоритний пил, а час від часу сюди потрапляє вулканічний попіл. Дуже дрібні частинки вулканічного пилу, що надзвичайно повільно осідають, поступово розносяться вітрами над усією планетою, забарвлюючи в яскраві кольори сходи і заходи Сонця протягом кількох місяців після виверження. Наявність великої маси вулканічного попелу в атмосфері знижує кількість сонячної радіації, що досягає поверхні Землі. Вважають, що надлишок вулканічного попелу в повітрі може бути причиною похолодання клімату і навіть сприяти утворенню льодовиків.
Важливою специфічною ознакою стратосфери є наявність в ній шару озону. Найбільша концентрація цього газу виявлена на висотах 23—27 км. Озон поглинає ультрафіолетові промені.
Мезосфера знаходиться на висоті від 50—55 км до 80— 85 км. Для неї характерне дуже швидке зниження температури з висотою. За допомогою метеорологічних супутників і ракет в мезосфері зареєстровано абсолютний мінімум для атмосфери -143 °С. Поблизу верхньої межі температура знижується до -70—90 °С.
На висотах, які близькі до верхньої межі (82—85 км) мезосфери, утворюються видимі з Землі в присмерки продовгуваті, блискучі, тонкі сріблясті хмари, природу яких ще не вивчено; можливо, вони складаються з дуже дрібних і розсіяних льодових кристаликів.
Термосфера (іоносфера) — величезна за об'ємом, хоч і мізерна за масою (0,5 %) та складна за будовою частина атмосфери. Вона охоплює простір у межах від 80—85 до 800—1000 км. Складається переважно з азоту і кисню, які знаходяться в іонізованому стані.
Над термосферою розташована екзосфера — зовнішня частина земної атмосфери. Цю оболонку ще називають шаром розсіювання газів, бо окремі легкі елементи, які його складають — водень і гелій, долаючи сили земного тяжіння і магнітного поля, назавжди відлітають у космос. Температура в екзосфері з висотою зростає, мабуть, до 2000 °С. Екзосфера поступово і непомітно переходить у міжпланетний простір.
Не так давно вважалося, що атмосфера закінчується на висотах порядку 2000—3000 км. Але нові дані досліджень, одержані за допомогою супутників та ракет, дають підстави твердити, що навколо Землі існує ще так звана земна корона, яка складається з водню. Вона простягається більше ніж на 20 000 км.
Отже, атмосфера має шарувату будову. Нижні шари — головні для живих організмів. Але для біосфери Землі важливе значення мають і ті процеси, що відбуваються на верхніх "поверхах" повітряної оболонки.
Тема уроку:
Добовий і річний хід температури повітря, причини іхнього коливання.
План роботи.
1. Опрацювати параграф 30, 31. Згадати із попереднього матеріалу, що є джерелом тепла та світла, як нагрівається прозоре повітря. Уважно опрацювати мал. 126, 128 на ст. 120, 121 підручника та запам`ятати як температура змінюється з висотою. Визначти, залежність нагрівання земної поверхні від кута падіння сонячних променів. Запам`ятати, що таке амплітуда коливання температури. Охарактеризувати мал. 130 ст. 123 підручника та з`ясувати як змінюється висота сонця в полудень за порами року. З`ясувати як обчислюють середні температури повітря.
2. Переглянути наступне навчальне відео.
2. Опрацювати наступний матеріал.
Сонячна радіація
Всі життєві процеси на Землі пов`язані з тепловою енергією. Головним джерелом від якого Земля й атмосфера отримують теплову енергію є Сонце. Воно випромінює енергію у вигляді різноманітних променів - електромагнітних хвиль, які поширюються зі швидкістю 300000 кілометрів за секунду (км/с). Такі випромінювання називаються сонячною радіацією, яка складається з променів різної довжини, які несуть до Землі світло й тепло.
Сонячна радіація буває прямою й розсіяною. Радіація, яка приходить безпосередньо від Сонця у вигляді прямих сонячних променів при безхмарному небі називають прямою. Вона несе найбільшу кількість світла й тепла. Але проходячи через атмосферу, сонячні промені частково розсіюються, відхиляються від початкового шляху внаслідок відбивання від молекул повітря, крапель води, порошинок і перетворюються на промені, які розходяться у всіх напрямах. Така радіація називається розсіяною. Тому світло буває і в таких місцях, куди пряма сонячна радіація не проникає (тіньова частина гір, скал, лісу, будівель). Всю сонячну радіацію, яка надходить на Земну поверхню називають сумарною.
Земна поверхня частково поглинає сонячну радіацію, а частину її відбиває. Радіація, поглинута земною поверхнею називається поглинутою, а відбита - відбитою.
На півночі України 4/5 сонячної радіації йде на випаровування води, а 1/5 - безпосередньо на нагрівання повітря. На півдні країни витрати сонячного тепла розподіляються рівномірно на випаровування і нагрівання повітря.
Одним з важливих показників сонячної радіації є радіаційний баланс. Це різниця між сумарною радіацією і відбитою. В Україні радіаційний баланс позитивний.
Кількість сумарної сонячної радіації напряму залежить від кута падіння сонячних променів. Чим ближче ця величина до 90 градусів, тим більше сонячної енергії отримує земна поверхня.
В свою чергу кут падіння сонячних променів визначається її географічною широтою. Кут падіння сонячних променів знижується з віддаленням від екватора до полюсів.
В зв`язку з таким нерівномірним розподілом тепла на Землі виділяють 5 теплових поясів: один жаркий, два помірних і два холодних.
Саме сонячна радіація є визначальним фактором формування температури.
Відношення відбитої сонячної радіації до сумарної виражене у відсотках називається альбедо. Альбедо залежить від кольору поверхні. Так найбільше значення альбедо має для снігу (бо білий колір відбиває сонячні промені) - 80-90%, найменше для чорної ріллі - 5-10%
Температура повітря
Нагрівання повітря. Повітря атмосфери пропускає сонячні промені до земної поверхні. Проте саме воно променями не нагрівається. Нагрівається Сонцем земна поверхня. А потім від неї нагрівається повітря. Тому, чим далі від земної поверхні, тим стає холодніше. Ось чому за бортом літака температура повітря дуже низька.
Встановлено, що на кожний кілометр висоти температура повітря знижується в середньому на 6 ˚С. Високо в горах земна поверхня отримує більше сонячного тепла, ніж біля підніжжя. Проте з висотою тепло швидше випромінюється. Тому при підйомі в гори температура повітря загалом знижується. Ось чому на вершинах високих гір лежать сніг і лід.
Іноді відзначається підвищення температури у міру підвищення висоти. Назва такого явища - температурна інверсія (перестановка температур).
Поява інверсій може бути обумовлена охолодженням земної поверхні та прилеглого шару повітря за короткий проміжок часу. Це можливо також при переміщенні щільного холодного повітря зі гірських схилів у долини.
Температуру повітря вимірюють за допомогою термометра. Проте варто пам’ятати, що неправильно встановлений термометр, наприклад на сонці, покаже не температуру повітря, а на скільки градусів нагрівся сам прилад.
На метеорологічних станціях для отримання точних температур повітря термометр розташовують у спеціальній будці. Її стінки решітчасті. Це дозволяє повітрю вільно проникати в неї, водночас решітки захищають термометр від попадання сонячних променів. Будку встановлюють на висоті 2 м від землі. Показники термометра записують кожні 3 години.
Рекордно висока температура повітря на Землі +58°С була зареєстрована в м. Тріполі на півночі Африки. Найнижча температура –89,2°С зафіксована на науковій станції “Восток” в Антарктиді. В Україні найвища температура +40 °С спостерігалася у м. Куп’янську (Харківська область), найнижча – –43 °С в Українських Карпатах.
Добовий хід температури. Сонячні промені протягом доби нагрівають Землю нерівномірно. Очевидно, що опівдні, коли Сонце стоїть найвище над горизонтом, земна поверхня нагрівається найсильніше. Проте найвищі температури повітря спостерігаються не о 12-й, а о 14–15 год. Це пояснюється тим, що на передачу тепла від земної поверхні повітрю потрібен час. Після полудня, незважаючи на те, що Сонце вже опускається до горизонту, повітря продовжує отримувати тепло ще протягом двох годин від нагрітої поверхні. Потім поверхня поступово охолоджується і відповідно знижується температура повітря. Найнижчі температури бувають перед сходом Сонця. Правда, в окремі дні такий добовий хід температур може мати значні відступи.
Отже, причиною змін температури протягом доби є зміна освітленості поверхні внаслідок обертання Землі навколо своєї осі.
Залежність температури повітря від висоти Сонця над горизонтом. Щоб зрозуміти, як температура повітря залежить від висоти Сонця над горизонтом, скористайтеся результатами спостережень за довжиною полуденної тіні, яку кидає гномон. У вересні тінь була однієї довжини. У жовтні вона стала довшою, в листопаді – ще довшою, в 20-х числах грудня – найбільшою. З кінця грудня тінь знову коротшає. Отже, зміна довжини тіні гномона свідчить, що протягом року Сонце в полудень над горизонтом буває на різній висоті. Чим коротша тінь, тим вище Сонце над горизонтом і більший кут падіння на земну поверхню його променів. Чим більший кут падіння сонячних променів, тим більше тепла отримує земна поверхня і відповідно вища температура повітря. Тоді настає літо. Чим нижче Сонце над горизонтом, тим менший кут падіння променів, тим менше тепла отримує земна поверхня і нижчі температури. Тоді настає зима.
Час, коли Сонце в полудень займає найвище положення на небозводі Північної півкулі, припадає на червень. Найнижче положення Сонця на небозводі Північної півкулі – у грудні.
Різниця між найвищою і найнижчою температурами повітря називається амплітудою коливань температур (А). Розрізняють добову, місячну, річну амплітуди.
На добові амплітуди коливань температур впливає характер земної поверхні (її називають підстильною). Наприклад, над океанами амплітуда становить лише 1-2 °С, над степами - 15-20°С, а в пустелях досягає ЗО °С. При хмарній погоді добові амплітуди зменшуються. В Україні найбільші добові коливання температури бувають навесні і влітку при ясній погоді (7-10 °С).
Річні амплітуди коливання температури повітря залежать головним чином від широти місця: вони менші біля екватора (1°С), значно більші у середніх широтах (28° С на широті Києва). На одній і тій самій широті, чим далі від океану, тим вища річна амплітуда.
Шановні учні, ми закінчуємо з вами вивчати розділ: "Літосфера Землі". Більш детально зупинимось на рельєфі дна Світового океану та унікальних формах рельєфу. Будьте уважні!
План роботи.
1. Опрацювати параграф 27. Згадати із попереднього матеріалу чим земна кора океанічного типу відрізняється від материкової, де виникають серединно-океанічні хребти. Уважно опрацювати мал. 113 на ст. 109 підручника та вивчити основні частини дна Світового океану. Визначти, як можна побачити дно океану. Охарактеризувати серединно-океанічні хребти, з`ясувати де вони утворюються .
2. Переглянути наступне навчальне відео та презентацію.
2. Опрацювати наступний матеріал.
Рельєф дна Світового океану
Рельєф дна Світового океану похований під товщею води. Розрізнити нерівності на ньому можна за глибинами. Вимірюють їх ехолотом. Цей прилад із судна посилає у воду звукові сигнали. Вони досягають дна, відбиваються від нього і повертаються назад. Дослідники фіксують час, протягом якого звук пройшов до дна і назад. Знаючи швидкість поширення звуку у воді (1 500 м/с), можна визначити глибину океану. Нині на допомогу прийшли космічні й підводні апарати, здатні фотографувати дно океанів.
Частини океанічного дна: підводна окраїна материків, ложе і серединно-океанічні хребти.
Частина материкової земної кори продовжується під водами океанів. Тому ця частина дна й отримала назву підводної окраїни материків. Уздовж узбережжя материків тягнеться шельф (материкова обмілина). Ця ділянка справді мілководна: до 200 м завглибшки. Шельф є підводною слабо нахиленою рівниною. Його ширина різна. Шельф вкритий осадовими уламковими породами, принесеними річками з суходолу.
Глибше, до 2000 м, розташовується материковий схил. Це досить крутий уступ. У багатьох місцях він порізаний глибокими долинами. Нижня частина схилу має вигляд хвилястої нахиленої рівнини.
Там, де материковий схил переходить до ложа океану, розташовуються глибоководні моря. З боку океану їх обрамляють ланцюги островів. Такі острови є величезними підводними хребтами, вершини яких здіймаються над водою. До островів прилягають глибоководні жолоби. Це довгі й вузькі западини з крутими схилами, що мають значні глибини (понад 6 000 м). Яскравим прикладом такого поєднання є Охотське море, Курильські острови і Курило-Камчатський жолоб. Перехідні зони є поясами високої сейсмічності. Там часто бувають землетруси й виверження вулканів. І тільки за жолобами починається ложе океану.
Ложе океану – це центральна найбільша частина дна Світового океану. Його глибин сягають 4 000–6 000 м. Ложе має земну кору океанічного типу. Рельєф ложа є поєднанням гігантських рівнин – улоговин. У їх центральних частинах шар осадових порід дуже тонкий. Він утворений вулканічним пилом, скелетами морських організмів. Нагромаджується він дуже повільно: 1 мм за тисячу років. Іноді в улоговинах височать конуси підводних вулканів. Діючі – вивергають лаву, що осідає на дні. Згаслі вулкани мають плоскі вершини (гайоти), їх вирівнюють морські течії. Улоговини розділені гірськими хребтами.
Майже посередині океанів проходять валоподібні підняття океанічної кори. Їх називають серединно-океанічними хребтами. Це грандіозні гірські споруди. Вони безперервною широкою смугою простягаються дном усіх океанів, утворюючи ланцюг завдовжки майже 70 000 км. Висота хребтів відносно дна перевищує 3 000 м. Серединноатлантичний хребет поділяє ложе Атлантичного океану на дві частини.
Серединно-океанічні хребти розсічені уздовж глибокою ущелиною з крутими схилами (рифти). Її дно перетинають тріщини, з яких виливається лава. На схилах скупчуються вулкани. Вершини вулканічних гір іноді досягають поверхні океану й утворюють острови із застиглої лави (наприклад, о. Ісландія). Це свідчення того, що серединно-океанічні хребти є зонами вулканізму й землетрусів.
Тема уроку: Унікальні форми рельєфу.
План роботи.
Опрацювати параграф 28. Згадати із попереднього матеріалу як людина може змінювати поверхню рівнини та гір. Уважно опрацювати малюнки на ст. 109-113 підручника та з`ясувати які об`єкти природи називають унікальними. Поміркуйте у чому виявляється негативних вплив господарської діяльності людини на земну поверхню та як можна зберегти унікальні форми рельєфу.
2. Переглянути наступне навчальне відео та презентацію.
2. Опрацювати наступний матеріал.
Унікальні форми рельєфу
Унікальним об’єктом, відомим в усьому світі, є Великий Каньйон Колорадо у США. Цю гігантську ущелину в гірських породах плато Колорадо виробила однойменна річка. Каньйон має стрімкі, майже вертикальні стіни. На них добре видно верстви порід, що розташовані уступами різної форми. Каньйон Колорадо є частиною – національного парку.
В Україні є багато унікальних об’єктів. Так, Карадазький заповідник, що на Південному узбережжі Криму, називають геологічним музеєм під відкритим небом. Там охороняється гірський масив Карадаг (Чорна гора). Він є згаслим вулканом юрського періоду (млн років тому). Геологічний заказник гора Аюдаг(Ведмідь-гора) також розташований у Криму. Гора має куполоподібну форму і своїми обрисами нагадує нахиленого ведмедя, що п’є воду з моря. Аюдаг – це “вулкан, що не відбувся”: магма там не змогла вирватися на поверхню і застигла у товщах гірських порід.
Пам’яткою природи оголошена сопка Джау-Тепе – великий грязьовий вулкан заввишки 122 м над рівнем моря, що на Керченському півострові.
Своєрідною пам’яткою є Дружківські скам’янілі дерева у Донецькій області. Близько 20 млн. років тому стовбури араукарії були занесені пісками, скам’яніли і збереглися до наших днів.
Охороні підлягають і печери. Багато їх на Поділлі. Там розташована найбільша у світі печера в гіпсах – Оптимістична, загальна довжина підземних лабіринтів якої складає 201 км. Найбільшою у Криму є Червона печера (Кизил-Коба) – майже 14 км.
08 травня
Тема уроку: Природні комплекси.
План роботи.
1. Пригадати, які оболонки-сфери утворилися на Землі, які
наслідки обертання Землі навколо своєї осі й Сонця. Опрацювати параграф 56, 58. З`ясувати, що таке географічна оболонка які її складові, уважно розглянути мал. 265, с. 224 підручника та пояснити де проходять її межі. Виявити основні закономірності географічної оболонки, вміти пояснити кожну.
З`ясувати, що таке природна зона та вияснити закономірності їх зміни на Землі. Охарактеризувати природні зони Північної півкулі (мал. 268-276, с. 227-230 підручника), з`ясувати чому на Землі утворюються різні природні зони.
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
15 травня
Тема уроку: Кількість і розміщення населення.
План роботи.
1. Пригадати, де на Землі виникли стародавні цівілізації, які.
народи населяють нашу планету. Опрацювати параграф 59, 60. З`ясувати, яка нині кількість населення Землі, які чинники впливають на зміну кількості населення. Виявити причини нерівномірного розміщення населення на земній кулі (мал. 278 с. 234). З`ясувати, що таке густота населення та як її можна визначити. Пояснити на які раси поділяється населення Землі та які їх ознаки. Вияснити які народи світу є найчисельнішими та з`ясувати, чим українці вирізняються з-поміж інших народів світу.
2. Переглянути наступну презентацію та навчальне відео.
3. Виконати тестові завдання за наступним посиланням.
1. Опрацювати параграф 61. З`ясувати, як зображують держави на політичній карті світу. Уважно опрацювати мал. 292 на с. 242 підручника та запам`ятати найбільші держави світу за площею. Опрацювавши мал. 305 на с. 246 підручника з`ясувати країни які є сусідами України. 3. Повторити параграф 41-61.
Контрольную работу сделали, но программа её не приняла, что нам делать?
ОтветитьУдалить