8 клас

Увага! 
Шановні батьки та учні, 
  - дистанційне навчання! 


16 листопада 

8-Б клас онлайн-урок о 9:00

8-А клас онлайн-урок о 10:00

посилання буде надане у Viber

    


19 листопада

Тема уроку: 

Формування території України.

Міжнародна система відліку часу.
 

    Шановні учні, ми продовжуємо з вами знайомсво із розділом 

ІІ нашого курсу: "Географічний простір України". Тому будьте 

дуже уважні! 


План роботи.

  Опрацювати параграф 12. Згадати із попереднього матеріалу, 

які стародавні держави існували на теренах України. Уважно 

розібрати мал. 33 на ст. 65, 66 підручника та з`ясувати як 

відбувалось формування території України в 1921-1954 рр. 

Опрацювати мал. 34 та виконати роботу з картою на ст. 63 

підручника.

 Опрацювати параграф 13. Згадати із попереднього матеріалу, 

які географічні наслідки має рух Землі навколо своєї осі, що 

таке меридіани. Вивчити поняття "місцевий час", "поясний 

час".  Знати на скільки градусів Земля обертається за 4 хвилини 

та за 1 годину. Уважно розібрати приклади роз`вязку задач ст. 

65, 66 підручника. Опрацювати мал. 36 та виконати роботу з 

картою на ст. 67 підручника.

  2. Переглянути наступне навчальне відео.






    3. Уважно опрацювати наступний матеріал

                                                                     Місцевий час

     Земля обертається навколо своєї осі і робить один повний оберт приблизно за добу – 24 години. У кожну мить доби однаковий час спостерігається у будь-якій точці одного й того самого меридіана. Цей час прийнято називати місцевим (сонячним) часом. Якщо змінюється довгота місця спостереження, змінюється й місцевий час. За одну годину Земля повертається на 15° (360°:24), тобто різниця в часі між пунктами, розташованими на одній паралелі й віддаленими один від одного на 15°, становить одну годину. Наприклад, якщо в Донецьку (близько 38° сх. д.) 12 година, то у Самборі Львівської області (близько 23° сх. д.) буде 11 година.

     Чим більша відстань одного меридіана від іншого, тим більша різниця між ними в часі. Коли в Києві полудень, на протилежному боці земної кулі (на відстані 180° на захід або схід від Києва) в цю мить буде північ.

    За Римською міжнародною угодою 1883 р., за початковий меридіан для географічних довгот лічби прийнято Гринвіцький меридіан, який проходить через астрономічну обсерваторію в Гринвічі поблизу Лондона і має довготу 0°00'00". Місцевий гринвіцький час, що відраховується від півночі, умовились називати всесвітнім, або світовим, часом. Різниця в градусах між довготою Гринвіцького меридіана й довготою місцевого меридіана і становить різницю місцевого часу між цими меридіанами в один і той самий момент. Наприклад, різниця між Гринвічем і Фастовом Київської області становить 30°, або 2 годину. Тож коли у Гринвічі північ, у Фастові у цей момент 2 година ночі, а в Єкатеринбурзі (Росія) – 4 година ночі, в Якутську – 8 година ранку, а у Петропавлівську-Камчатському 11 година дня, майже обідній час.

                                                                      Поясний час

        У практичній діяльності зручніше користуватися так званим поясним часом, який запропонував у 1878 р. канадський інженер С. Флемінг. Ідея С. Флемінга полягає у тому, що вся поверхня земної кулі умовно поділена меридіанами на 24 годинні пояси, кожний шириною 15°. Кожному з 24-х годинних поясів присвоюється відповідний номер від 0 (нульового) до 23-го. Нульовим меридіаном є 24-й. У межах поясу один час – місцевий, визначений за середнім меридіаном цього поясу. Час сусіднього поясу відрізняється на 1 годину. Пояси відлічують від Гринвіцького меридіана на схід, оскільки Земля обертається із заходу на схід. Номер поясу показує, на скільки годин час даного поясу відрізняється від Гринвіцького (на схід від Гринвіча час доби збільшується, на захід – зменшується). Поясний час було схвалено на Міжнародному астрономічному конгресі у 1884 р. З 1883 р. поясний час введено у США і Канаді, з 1924 р. – в Україні.

     Хоч видовженість території України із заходу на схід і становить понад 22°, вся країна лежить у другому годинному, або східноєвропейському, поясі (нульовий пояс має назву західноєвропейського, а перший – середньоєвропейського).

     Годинні пояси і в інших країнах не завжди проходять строго за меридіанами – враховуються їх державні кордони або адміністративні межі. Це робиться для зручності організації життєдіяльності жителів країни.

                                                   Де ж починається кожна нова доба?

    Домовились, що початком нової доби вважати 12-й годинний пояс (у Тихому океані, меридіан 180°). Це лінія зміни дат. Усі, хто перетинає цю умовну лінію, потрапляє з однієї доби в іншу. Так, перетинаючи цю лінію зі сходу на захід, потрібно додати одну добу – тому що на схід від лінії вже розпочалася нова доба, а на захід – ще продовжується попередня. Перетинаючи цю лінію з заходу на схід, відлічують двічі одну й ту саму добу. Декретний час було встановлено в колишньому СРСР у 1930 р. декретом (постановою) уряду з метою повнішого використання населенням денного світла і рівномірнішого витрачання електроенергії протягом доби. Для цього поясний час було переведено на одну годину вперед. У 1992 р. декретний час в Україні було скасовано, а в Росії він залишився, тому київський час відрізняється від московського (декретного) на 1 годину.

   В Україні, як і в усій Європі, вводиться так званий літній час. Щорічно в останню неділю березня стрілки годинника переводять на 1 годину вперед, в останню неділю жовтня – на 1 годину назад. Робиться це з тією самою метою, що і у випадку застосування декретного часу.



09 листопада 

8-Б клас онлайн-урок о 9:00

8-А клас онлайн-урок о 10:00

посилання буде надане у Viber

   


12 листопада

Тема уроку: 

Державна територія України. 

    1. Опрацювати параграф 11. Згадати які держави є сусідами 

України. З`ясувати, що входить до складу державної території. 

Виконати роботу з картою, мал. 30 с. 58. Уважно опрацювати 

мал. 32 с. 59 знайти крайні точки нашої країни та географічний 

центр Європи. Виконати практичну роботу № 2 с. 60 підручника

  2. Переглянути наступне навчальне відео.



    3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

Українська держава

   Характерні риси Української держави закріплено в розділі І її Конституції. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1). Поняття «суверенна» полягає в тому, що вона є самостійною у вирішенні своїх внутрішніх справ, у зовнішніх відносинах є рівною серед рівних, не порушуючи при цьому прав і законних інтересів інших держав, а також загальновизнаних норм міжнародного права.

      Україна є унітарною державою, територіальні складники якої не мають ознак державності: власного громадянства, відособленої системи законодавства, своїх державних символів тощо. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Україна є республікою (ст. 5) парламентсько-президентського типу. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Державною мовою в Україні є українська. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (ст. 10). Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн УкраїниСтолицею України є місто Київ (ст. 20). Україна є світською державою (ст. 35), церква відокремлена від держави, яка однаково ставиться до віруючих різних релігій та конфесій, до невіруючих взагалі. Школа також відокремлена від церкви. Кожен має право на свободу світогляду i віросповідання.

    Існують й інші, інституційні принципи державного устрою України, що їх закріплено в окремих законах України, зокрема «Про державний кордон України», «Про місцеве самоврядування в Україні»

     Територія держави Україна

     Україна має найбільшу територію серед держав, що повністю розташовані в межах Європи як частини світу, та 44-ту в світі. Її площа становить 603,7 тис. км² , тобто 2,6% від площі Європейського регіону (за геосхемою ООН) та 0,44% світової площі заселеного суходолу. Територія обмежена державним кордоном загальною протяжністю 6 993 км. На суходільні кордони припадає 5 638 км.

    Державна територія України включає в себе кілька складниківПо-перше, це площа суходолу, обмежена державним кордоном, включаючи надра (до технічно доступних для геологічного вивчення й освоєння глибин), внутрішні води та повітряний простір над країною (атмосфера та прилегла частина космічного простору). По-друге, територіальні води. Згідно з Конвенцією ООН з морського права – це акваторія моря, що прилягає до берега в межах 12  морських миль (22,2 км). Так, південний кордон України проходить зовнішньою межею українських територіальних вод, тому по морю Україна межує з Румунією та Росією.

    Непорушність державних кордонів, принцип територіальної цілісності держав, невтручання в їхні внутрішні справи, мирне врегулювання суперечок було закріплено Гельсінськими угодами – документом, що був підписаний главами 35  держав Європи, Азії та Америки у столиці Фінляндії в 1975 р. Це означає визнання державних кордонів іншими країнами, тобто відсутність територіальних претензій та неможливість їхнього перетину без узгодження з даною країною.         Окрім того, поняття «територія України» охоплює військові та невійськові кораблі, приписані до портів України, які перебувають під прапором України в відкритому морі, територіальних водах або портах інших країн, а також іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальних водах або портах України. Крім того, територією нашої держави вважаються військові та невійськові повітряні судна України, що приписані до аеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

  Виокремлюють також об’єкти, що не є територією України, але на які поширюються юрисдикція та сфера застосування законодавства України. Це континентальний шельф та морська економічна зона. Відповідно до Закону України 1995  р. про Морську економічну зону вона розташована в Чорному морі. Її розмежування відбулося згідно з укладанням міждержавних угод. До подібних об’єктів належать також підводні телеграфні кабелі та трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря, антарктична станція «Академік Вернадський» в Антарктидізапущені Україною космічні об’єкти, території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, автомобілі послів під прапором України тощо.


02 листопада 

8-Б клас онлайн-урок о 9:00

8-А клас онлайн-урок о 10:00

посилання буде надане у Viber

    
05 листопада

Тема уроку: 

Географічне положення України. 

                                        План роботи.

  1. Опрацювати параграф 10. Згадати із попереднього матеріалу,

як визначають географічне положення об`єкта. З`ясувати, 

особливості економіко-географічного положення України

Визначити, що називають геополітикою. Охарактеризувати 

особливості політико-географічного положення нашої країни.

  2. Переглянути наступну презентацію.


3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

Фізико-географічне положення

   Україна має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал, великі можливості для економічного розвитку.

     Україна розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, в Центрально-Східній Європі. Лише невелику частину її території (5%) займають Карпатські і Кримські гори — складові великої Гімалайсько-Альпійської гірської системи. Територія України лежить у помірному кліматичному поясі Північної півкулі. Тільки Південний берег Криму – у субтропічному поясі. В її межах чітко (як ні в жодній іншій країні Європи) простежуються три фізико-географічні зони — лісова, лісостепова і степова, а в Карпатах і Кримських горах — висотна поясність. Фізико-географічні зони України помітно змінюються із заходу на схід (насамперед за кліматичними і ґрунтово-рослинними ознаками).

    Україна — найбільша держава Європи. Її  площа становить 603,7 тис. км кв. – це найбільша держава Європи – 5,7% площі Європи. За кількістю жителів Україна поступається в Європі тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії.

    Територія України розташована між 44° 23' і 52° 25' північної широти та між 22° 08' і 40° 13' східної довготи. Вона простягається зі сходу (крайньою східною точкою є с. Червона Зірка Луганської обл.) на захід (м. Чоп Закарпатської обл.) на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною (с. Грем'яч Чернігівської обл.) та південною (мис Сарич у Криму) точками досягає 896 км.

    Загалом територія держави витягнута із заходу на схід на 423 км більше, ніж з півночі на південь. Протяжність північної і південної частин із заходу на схід значно менша, ніж центральної.

    Україна має широкий більш як 2590 км вихід до країн Центральної і Західної Європи.

Відстань до умовної столиці Європи Страсбург (Франція) не перевищує 2000 км.

    Україна знаходиться в другому (східноєвропейському, київському) часовому поясі. Різниця в географічній довготі між крайніми західною і східною її точками дорівнює 18°, що відповідає різниці в часі 1 год і 12 хв. Середній меридіан другого часового поясу проходить поблизу Києва, тобто майже центральною частиною території України.

     Центр України знаходиться в точці з географічними координатами 49° 01' північної широти і 31° 02' східної довготи. Ця точка розміщена за 2 км на захід від м. Ватутіного у Черкаській області – с. Мар'янівка. За іншою версією – с. Добровеличківка Кіровоградської області.

    В межах України знаходиться географічний центр Європи село Ділове Рахівського району, Закарпатської обл.

   Територія нашої держави розташована приблизно на широті Франції, північної частини Сполучених Штатів Америки і південних районів Канади, тому має подібні з цими країнами природні умови. Для України характерні великі запаси, вдале поєднання і територіально компактне залягання покладів багатьох цінних корисних копалин.

 Україна має переважно рівнинний рельєф, порівняно теплий помірно континентальний клімат, родючі чорноземні ґрунти. Гори — Карпати і Кримські — невисокі і не перешкоджають здійсненню господарських зв'язків. Частина річок судноплавна. Усе це сприяло її давньому компактному заселенню, великому господарському, зокрема землеробському, освоєнню земель. На заході і півночі є значні ресурси поверхневих і підземних вод, у тому числі мінеральних. Великі можливості для розвитку санаторно-курортного господарства і туризму.

Економіко-географічне положення

            ЕГП - положення щодо суспільних утворень та явищ.

       1. ПГП - (політико-географічне положення) - розміщення щодо сусідніх країн і і військово-політичних блоків, осередків напруги і регіональних війн.

      2. ТГП - відносно міжнародних шляхів сполучення (транспортно-географічне положення)

  3. СП - (сусідське положення) - оцінка можливостей економічного співробітництва з країнами-сусідами, положення щодо найбільших мінерально-сировинних баз світу.

Оцінка ТГП (транспортно-географічне положення)

      Україна розташована на перетині “трьох частин світу” (Європа, Азія, Північна Африка) через її територію проходять транзитні шляхи сполучення що з'єднують країни Азії, Західної та Центральної Європи.

  До них належать: магістральні трубопроводи - нафтопровід “Дружба” , газопроводи “Прогрес”, “Союз”, “Уренгой-Ужгород”; автомагістралі: Київ - Брест, Харків - Москва, Київ - Львів...

    Вихід  до Південної Африки, через Чорне море, протоки Босфор, Егейське море (протока Дарданелли) Середземне море. Україна має 19 морських портів (найбільші Одеса, Миколаїв, Іллічівськ (Чорноморськ), через які підтримуються воднотранспортні сполучення з країнами світу.

     Діють поромні переправи: - Іллічівськ-Варна (Болгарія), Іллічівськ - Поті (Грузія), Крим – Кавказ.

   Через Дунай можливий вихід України до 7 країн Європи (Молдова, Румунія, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Австрія, Німеччина). Важливе значення мають авіаційні сполучення через аеропорти міжнародного класу, які знаходяться в містах: Київ, Львів, Харків, Сімферополь, Донецьк.

   Висновок: ТГП України сприяє розвитку транспорту та зовнішньоекономічним зв'язкам. ТГП вигідне - цьому причина, сприятливі природні умови, особливо 95% рівнинної території України.


Оцінка СП (сусідське положення)

   СП - сприятливе. Україна підтримує тісні економічні зв'язки зі всіма країнами сусідами. Україна наближена до важливих мінерально-сировинних баз Європи (нафта Росія), ліс (Росія, Білорусь) Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу. Ситуацію змінила війна з Росією з 2014 року, яка триває і донині, на жаль.

     Геополітичне положення України вигідне й водночас складне. Вона розташована приблизно на однакових відстанях від позаєвропейських центрів світової політики й економіки – Вашингтона й Токіо, відносно близько до столиць найбільших європейських держав – Берліна, Лондона, Парижа, Рима, а також Брюсселя та Страсбурга, котрих називають “столицями Європи”, і досить близько до столиць сусідніх з нею держав. Україна знаходиться на перетині Центральної і Східної Європи, перебуваючи одночасно в обох регіонах.


26 жовтня 

8-Б клас онлайн-урок о 9:00

8-А клас онлайн-урок о 10:00

посилання буде надане у Viber
29 жовтня

Тема уроку: 

Політична карта світу, її елементи та процес формування

   1. Опрацювати параграф 9 . Згадати із попереднього матеріалу,

що відображає політична карта світу, які країни стародавньої 

доби припинили своє існування. З`ясувати, що відображає 

політична карта світу, які основні її елементиКористуючись 

мал. 28 на с.49, з`ясуйте, чим республіка як форма правління 

відрізняється від монархії. Визначити, що таке державний 

устрій, які бувають його форми. Охарактеризувати особливості 

державного ладу в Україні.

  2. Переглянути навчальне відео.


    3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

 Політична карта та її особливості

     У вузькому розумінні – це тематична географічна карта, на якій показано поділ світу на держави та залежні території з нане сенням існуючих кордонів. На ній також зображено столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі. У широкому розумінні політична карта світу є зібранням відомостей про політичну географію світу. Політична карта є нестабільною. Вона відбиває утворення нових незалежних держав, зміну їх політичного статусу, об’єднання країн і втрату ними суверенітету, уточнення кордонів, зміни назв держав. Інколи столиці переносяться до іншого міста або змінюються їх назви. Всі ці зміни фіксує політична карта світуГоловною її властивістю є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися. 

Що таке територія та акваторія?

     Важливим поняттям політичної географії є «територія». У міжнародному праві під територією (від лат. territorium – область) розуміють простори земної кулі з її сухопутною й водною поверхнями, надрами й повітряним простором, а також космічний простір з небесними тілами в ньому.

    Ділянку водної поверхні певної водойми або її частини (моря, затоки, порту) у визначених межах називають акваторією (від лат. aqua – вода).

 Територія є об’єктом господарської діяльності. За правовим режимом виокремлюють три типи територій: державну територію, територію з міжнародним режимом, територію зі змішаним режимом.

  Державною територією є така, що перебуває під суверенітетом певної держави. До територій з міжнародним режимом відносять ті, що лежать поза межами державних територій та перебувають у загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права. До територій зі змішаним режимом відносять континентальний шельф і морські економічні зони у Світовому океані.

     Головні об’єкти політичної карти

     Головними об’єктами політичної карти є країни, держави та території. 

У сучасному світі налічують понад 250 країн і територій. З них суверенними державами є близько 80 % країн. За XX ст. кількість незалежних держав значно збільшилася, адже якщо на початку минулого століття на політичній карті світу існувало лише 55 суверенних держав, то на 2015 р. їхня кількість зросла до 193 держав.  В Європі – 44 (з Росією), в Азії – 47, в Африці – 53, Північній і Центральній Америці – 23, Південній Америці – 12, Австралії і Океанії – 14. Крім того, ще три держави розташовані водночас у двох частинах світу: Туреччина – в Азії та Європі, Єгипет – в Африці та Азії, Росія – в Азії та Європі.

Політична карта світу, ніби строката мозаїка, складена з територій держав і країн, розділених між собою політичними кордонами. На ній також показано столиці та найбільші міста держав, адміністративно-територіальний устрій країн тощо.

Політична географія вивчає питання політико-географічного положення держав і їхніх кордонів, державного ладу й адміністративно-територіального устрою, політичної структури суспільства, проблеми міжнародних відносин.

Головними об’єктами, що показані на політичній карті, є країни й держави.

Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною. Якщо країна набуває суверенітету і стає повністю незалежною, то вона набуває політичного змісту держави.

Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій. Кожна держава охоплює певну територію, що є частиною географічного простору і включає все його різноманіття: форми рельєфу, річки, озера, береги морів, ландшафти, сільськогосподарські угіддя, гірничопромислові виробки, міста і багато іншого.

Територія держави – це частина земної кулі з притаманними їй природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами, що перебувають під суверенітетом певної країни.

До складу державної території відносять три основні складовісуходіл (територія) з його надрами; акваторію (до неї належать зазвичай внутрішні й територіальні води); повітряний простір (аероторія) над суходолом і водами.

Юридично до державної території за міжнародними угодами також прирівнюються морські судна, що належать державі й офіційно перебувають на певний момент за її межами, літаки, засоби зв’язку, посольства даної держави за кордоном тощо.

У світі існує кілька країн, що з усіх боків оточені територією іншої держави. Такі країни мають назву анклавів. Наприклад, анклавами є Сан-Марино, оточене територією Італії; Ватикан, який розташований всередині Італії, та ще й всередині її столиці – Риму; Лесото з усіх боків оточене територією Республіки Південна Африка.

Окрім суверенних держав, на політичній карті світу залишилося понад 60 залежних територій, або, як ще й досі їх часто називають, колоній. Вони традиційно утворювалися в місцях зосередження родовищ корисних копалин, родючих земель, людських ресурсів (рабство) або через геостратегічне значення території (Гібралтар). Зазвичай колонія управляється представниками колоніальної держави-метрополії, а офіційною мовою є мова колонізаторів і зрідка мова корінного населення колонії.

Колонія – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної й економічної самостійності і керується на основі спеціального режиму.

Нині колоніальний статус мають території площею близько 135,4 тис. км², з населенням понад 12 млн осіб. Колоніальними державами є Велика Британія (Чагос, Бермудські, Віргінські, Кайманові, спірні з Аргентиною Фолклендські (Мальвінські) о-ви, Гібралтар, о-ви Вознесіння тощо); США (Маріанські о-ви,  о. Пуерто-Рико тощо), Франція (о-ви Гваделупа, Європа, Кергелен, Нова Каледонія, Французька Полінезія), Австралія (о-ви Кокосові, Різдва) та ін.

У приморських країнах державна територія поширюється ще на певну відстань від берега в море чи океан. Тоді йдеться про кордони територіальних вод, які встановлюють на відстані 12 морських миль (1 морська миля – 1852 м) від узбережжя. Проте у світі є країни (наприклад, Бразилія, Перу, Уругвай, Еквадор), які в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами значно ширші смуги (до 200 миль). У середині XX ст. країни Латинської Америки ініціювали створення економічних зон на морі, або морських економічних зон. Це райони завширшки 200 морських миль поза межами територіальних вод, у яких приморські держави мають суверенні права на розвідування й розробку біологічних і мінеральних ресурсів моря. На морські економічні зони припадає 40 % площі Світового океану.

Особливий статус має Антарктида, міжнародно-правовий режим якої визнано договором від 1 жовтня 1959 р. Згідно з ним, даний континент є нейтральним, демілітаризованим, де заборонена будь-яка військова та господарська діяльність, а також політичні поділи території. Єдиним дозволеним видом діяльності є науково-пошукова робота. Пригадаємо, Україна також має там науково-дослідну станцію «Академік Вернадський».





12 жовтня  

Тема уроку: 

Топографічна карта та її елементи. 

    Шановні учні, ми починаємо з вами знайомсво із важливою 

темою нашого курсу: "Топографічні карти". Тому будьте дуже 

уважні! 


План роботи.

    1. Опрацювати параграф 6. Згадати із попереднього матеріалу,

який масштаб мають великомасштабні карти, як називають 

лінії, що утворюють на карті градусну сітку. З`ясувати, чим 

різняться іж собою топографічна та фізична карти України в 

атласі. Користуючись мал. 17 на с.32, з`ясуйте, в яких рядах і 

колонах згідно з міжнародною системою розграфлення земної 

кулі розташована територія України.

  2. Переглянути навчальне відео.





    3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

  Особливості топографічної карти

  Вивченням невеликої ділянки місцевості з подальшим складанням та уточненням великомасштабних (топографічних) карт і планів займається наука топографія (від давньогрец. топос – місце, графо – пишу), яка є окремим розділом картографії. Топографічними вважаються карти, складені в масштабі від 1:200000 до 1:10000. Ще більший масштаб має план місцевості, а саме 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500.

     За змістом топографічні карти є загальногеографічними. Під час створення карти змістова інформація має відповідати таким вимогам: максимальна повнота зображення, точність положення об’єктів і достовірність стану місцевості на рік створення карти. Склад зображених об’єктів і ступінь їх деталізації залежать від масштабу карти та особливостей зображеної території. Внаслідок постійних змін, що відбуваються на місцевості, зміст топографічних карт періодично оновлюється. Найшвидше застаріває інформація про промислові густозаселені території. Там уточнюють карти кожні 5–7 років. У сільських районах – раз на 8–10 років, ав малоосвоєних гірських, лісових, степових районах – кожні 10–15 років.

     Оскільки топографічні карти зображують невеликі території, спотворень на них практично немає. За топографічними картами можна робити вимірювання довжин і площ, оскільки масштаб на всій карті однаковий.

     Топографічні карти створюють та оформлюють за єдиними для всіх видавців правилами, що спрощує їх розуміння та використання. У наш час топографічні карти створюють переважно в цифровому вигляді. Їх можна складати на основі багатьох способів: топографічної зйомки місцевості, аерофотозйомки, космічної оптичної та радарної зйомки, повітряного лазерного сканування.

       Проекції топографічних карт

     Для складання топографічних карт використовують дві близькі за побудовою поперечні циліндричні рівнокутні проекції, а саме проекцію Гаусса–Крюгера та Універсальну проекцію Меркатора (UTM).

    В Україні топографічні карти складаються в єдиній поперечній циліндричній рівнокутній проекції Гаусса–Крюгера. При цьому усю поверхню Землі поділяють по меридіанах на 60 геодезичних зон, по 6° кожна. Середній меридіан у кожній зоні називається осьовим меридіаном. У проекції Гаусса поверхню глобуса вписують у перевернутий на 90° циліндр так, що осьовий меридіан однієї із зон є дотичним до бічної поверхні циліндра. При цьому геодезична зона земної поверхні завширшки у 6° практично не має спотворень. У такий самий спосіб послідовно проектують на бічну поверхню циліндра всі інші зони, одну поруч із іншою. Потім зображення кожної зони поділяють сіткою меридіанів і паралелей на окремі аркуші карти встановленого розміру.

      Розграфлення топографічних карт

   Літерні та цифрові позначення окремих аркушів у прийнятій міжнародній системі розграфлення називають номенклатурою карти. Наприклад, N-36-41-В-в.

   За рішенням Міжнародного географічного конгресу, для створення системи топографічних карт за основу беруть карту світу в масштабі 1:1000000.Вона називається Міжнародною мільйонною картою світу. На ній усю земну кулю умовно поділяють меридіанами на 60 рівних частин – колони по 6°. Їх нумерують арабськими цифрами, починаючи від 180° меридіана із заходу на схід. Таким чином, колони 1–30 лежать у Західній півкулі, 31–60 – у Східній.

     Колони поділяють на широтні ряди по 4°. Їх позначають літерами латинської абетки від екватора в бік полюсів від А до Z. Іноді, щоб розрізнити півкулі Землі, для позначення Північної півкулі перед літерою ряду ставлять ще літеру N (від англ. north – північ), Південної – S (від англ. south – південь). Наприклад, NN, або SN.

   Внаслідок такого розграфлення земну кулю поділяють на трапеції розміром 6° за довготою та 4° за широтою. Номенклатура аркуша карти 1:1000000 у формі трапеції складається з літери ряду й номера колони. Наприклад, N-36.

   Далі кожний аркуш поділяють на 144 рівні частини. Їх нумерують арабськими цифрами. Тому N-36-41 означає: 41-й лист із трапеції N-36. Так одержують аркуші карти масштабу 1:100 000 з розмірами 20’ за широтою та 30’ за довготою.

   Потім даний лист поділяють на чотири менші аркуші й позначають великими літерами кирилиці: А, Б, В, Г. Масштаб такого аркушу – 1:50 000. Його номенклатура – N-36-41-В, а розміри – 10’ за широтою та 15’ за довготою.

   Потім ще раз кожний з одержаних аркушів поділяють на чотири ще менших. Їх підписують малими літерами кирилиці: а, б, в, г. Отже, номенклатура N-36-41-В-в означає: з трапеції N-36 виокремлено 41-й аркуш, з нього нижній лівий аркуш В, а з того, в свою чергу, нижній лівий аркуш в. Масштаб такого аркуша 1:25 000; розміри аркуша – 5’ за широтою та 7’5’’ за довготою.

   Якщо створюють карту ще у більшому масштабі – 1:10 000, то попередній аркуш знову поділяють на чотири частини розміром 2’30’’ за широтою та 3’45’’ за довготою. Їх позначають арабськими цифрами: 1, 2, 3, 4. Номенклатура такого аркуша, наприклад, може бути такою: N-36-41-В-в-1.

      Елементи топографічної карти

    Топографічна карта має притаманні їй елементи математичної основи, яких немає на дрібно- та середньомасштабних картах. Це потрійна рамка та прямокутна, або кілометрова, сітка.

    На полі топографічної карти не проводять лінії градусної сітки: меридіани і паралелі. Натомість вони є як елементи її потрійної рамки. Внутрішня рамка, що обмежує картографічне зображення, являє собою дві паралелі (верхня й нижня лінії) та два меридіани (ліва й права лінії). У кутах рамки підписують їх градусну міру. Наприклад, біля нижньої горизонтальної рамки написано: 54°40’. Це паралель 54°40’ пн. ш. Біля правої вертикальної лінії рамки зазначено: 18°07’30’’. Це меридіан 18°07’30’’ сх. д. Також подано виходи по рамці ліній градусної сітки через 1’. Наступна мінутна рамка показує відрізками чорного та білого кольорів, що чергуються, поділ на мінути. Біля зовнішньої рамки точками показаний поділ на секунди. Відстань між двома сусідніми точками становить 10’’.

       Прямокутна (кілометрова) сітка

    Ще одним елементом топографічної карти є прямокутна, або кілометрова, сітка. Це сітка квадратів, утворена горизонтальними і вертикальними лініями, що їх проведено через 4 або 2 см, що відповідає певній кількості кілометрів на місцевості. Частота ліній залежно від масштабу становить 2 км (1:10000) та 1 км (1:50000 і більше). Виходи прямокутної сітки на рамку оцифровуються в кілометрах у кутах рамки повністю, в інших місцях – двома останніми цифрами.

    Горизонтальні лінії кілометрової сітки креслять паралельно екватору. Тому числа біля них означають відстань у кілометрах від екватора. Наприклад, число 6065 на нижній горизонтальній лінії кілометрової сітки означає, що відстань від екватора до цієї лінії становить 6065 км. Відповідно, на північ від цієї лінії віддаленість від екватора зростає.

    Вертикальні лінії проводять таким чином. Землю поділяють, починаючи від нульового меридіана, на 60 геодезичних зон по 6° кожна й нумерують від 1 до 60. У центрі кожної зони виокремлюють осьовий меридіан і надають йому значення 500 км. Паралельно йому на захід і схід проводять вертикальні лінії кілометрової сітки й підписують їх. Значення чисел вертикальної лінії кілометрової сітки 4314 означає таке. Перша цифра «4» показує, що місцевість лежить у 4-й геодезичній зоні. «314» – кількість кілометрів відносно осьового меридіана. Оскільки йому надано число 500 км, то місцевість розташована на захід від нього на 186 км          (500 км – 314 км = 186 км).

   Прямокутну (кілометрову) сітку використовують для обчислення відстаней, площ об’єктів, напрямків, у разі виконання різноманітних геодезичних робіт, для зазначення цілей у військовій справі.

 Географічні координати

  Географічні координати визначають положення будь-якої точки на земній поверхні в градусах від екватора (географічна широта, φ) та нульового меридіана (географічна довгота, λ).

  З попередніх років навчання вам уже відомо, що точність визначення координат залежить від масштабу карти: що він більший, то точніше визначення. На відміну від дрібно- та середньомасштабних карт, де точність визначення можлива до градусів (°) або мінут (‘), топографічні карти уможливлюють визначення географічних координат з точністю до секунд (‘’).

  Оскільки на даному фрагменті топографічної карти підписані значення горизонтальних ліній кілометрової сітки зростають на північ, можна зробити висновок, що місцевість лежить у Північній півкулі, а географічна широта (φ) усіх точок на карті північна (пн. ш.). За номенклатурою карти видно, що місцевість лежить у 34-й колонці, тобто у Східній півкулі (оскільки номери колон Східної півкулі 31-60). Отже, географічна довгота (λ) усіх точок на карті східна (сх. д.).

   Далі на конкретному прикладі пригадаймо порядок дій під час визначення географічних координат за топографічною картою. З’ясуємо числові значення географічних координат точки Дідова Гора. Для визначення широти точки (φ) відшукаємо найближчу до неї паралель. Це нижня внутрішня рамка карти, на якій географічна широта підписана й становить 54°40’ пн. ш. Прикладемо лінійку вздовж нижньої рамки карти, а потім плавно пересунемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Побачимо за вертикальною рамкою, що зміщення відбулося на 2 точки, тобто на 20’’ у бік зростання широти. Кількість мінут не змінилася (адже ви вже знаєте, поділ на мінути показаний у середній рамці чорними та білими смугами, що змінюють одна одну). Отже, географічна широта точки Дідова Гора становить 54°40’ 20’’пн. ш.

    Аналогічні дії виконаємо для визначення географічної довготи (λ). Підписаний меридіан – це права внутрішня рамка карти – 18°07’30’’ сх. д. Прикладемо лінійку вздовж правої рамки карти й плавно пересуватимемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Помітимо за горизонтальною мінутною рамкою та позначками секунд, що зміщення відбулося на 2’27’’ у бік зменшення значення довготи. Тобто географічна довгота точки Дідова Гора – 18°05’03’’ сх. д.

      Таким чином, географічні координати точки Дідова Гора становлять:

φ =54°40’ 20’’ пн. ш., λ =18°05’ 03’’ сх. д.

          Прямокутні координати

    Ви вже знаєте, що за лініями прямокутної (кілометрової) сітки, що їх проведено на топографічній карті зазвичай через 1 км, визначають прямокутні координати точок Х та У. Координата Х визначається за горизонтальними лініями кілометрової сітки й показує відстань у метрах будь-якої точки від екватора. Координату У визначають за вертикальними лініями кілометрової сітки. Вона показує відстань у метрах від осьового меридіана певної геодезичної зониПрямокутні координати записують семизначними числами. Одиниці вимірювання при цьому не вказують. У Північній півкулі координата Х завжди є додатним числом, у Південній півкулі – від’ємним. Координата У – завжди додатне число. Щоб число не було від’ємним, навмисно початок відліку від осьового меридіана геодезичної зони позначили не в 0 км, а в 500 км. Максимальна відстань від осьового меридіана до країв зони – на екваторі й становить близько 330 км. Що далі до полюсів, то зона вужчає через кулястість Землі.

    Визначимо прямокутні координати точки Дідова Гора. Першою визначимо координату Х. Найближча горизонтальна лінія кілометрової сітки до точки має підпис 6065, що означає, що до цієї лінії від екватора – 6065км, або 6065000 м. За допомогою лінійки визначимо, що Дідова Гора розташована на карті на 1 см південніше за цю лінію. У масштабі 1:25000 це відповідає відстані на місцевості 250 м. Оскільки на південь відстань до екватора скорочується, 250 м треба відняти від значення 6065000, тобто 6065000 м – 250м = 6064750 м. Таким чином, Х = 6064750.

   Аналогічно за вертикальними лініями кілометрової сітки визначимо координату У. Як видно, Дідова Гора розташована між вертикальними лініями з координатами У (у метрах) 4311000 та 4312000, але ближче до другої, не досягаючи її на 4 мм. У масштабі карти це відповідає на місцевості відстані в 100 м. Отже, 4312000 м – 100м = 4311900 м. Тобто координата У = 4 311 900.

     Таким чином, ми визначили прямокутні координати точки Дідова Гора:                 Х = 6 064 750; У = 4 311 900.

     Координата Х означає, що точка Дідова Гора розташована на відстані                  6 064 750 м на північ від екватора. Перша цифра координати У «4» означає, що точка лежить у 4-й геодезичній зоні.

   Осьовий меридіан цієї зони має координату У = 4500000. Тому решта цифр означає, що Дідова Гора розміщена західніше від осьового меридіана 4-тої зони на 188 100 м (4 500 000 м – 4 311 900м == 188 100 м).


    4. Виконати завдання № 4 на с. 36 підручника.



15 жовтня

Тема уроку: 

Читання і використання топографічних карт. 

    

План роботи.

  1. Опрацювати параграф 7. Згадати із попереднього матеріалу,

що таке азимут, як його визначають, якими способами можна 

виміряти відстань на карті. Користуючись мал. 22 на с.37, 

з`ясуйте, як можна визначити азимут за топографічною картою.

Згадати та запам`ятати, що таке горизонталь, узріз води, 

бергштрих.
  


    2. Переглянути навчальне відео.





    3. Опрацювати наступний матеріал:

Основні умовні позначення топографічних карт

 Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками. Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість. Ці позначення відповідають низці вимог.

  • По-перше, їх має бути легко креслити.
  • По-друге, вони не схожі між собою, тому легко розрізняються.
  • По-третє, створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються.
  • По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності та збагачує його зміст.
  • Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни.

   Розрізняють масштабні, напівмасштабні та позамасштабні топографічні знаки. Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий садЛінійні знаки є напівмасштабними. Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди. Позамасштабними знаками позначають об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо. Ці знаки мають форму геометричних фігур, символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу, вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

   Вимірювання на топографічній карті за масштабом і кілометровою сіткою

  Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.

Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань.

   Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (від лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю).

 Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площовим об’єктом, оцінюють на око.

       Використання азимутів

 

     Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо. Для чіткішого визначення напрямків використовують компас, за яким можна визначити азимут.

     Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.

   Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від спостерігача, – 0° або 360°, на південь – 180°, на схід – 90°, на захід – 270°. На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

  Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78°пн. ш., 101°зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути.

 

    Істинний азимут (Аі) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і на даний об’єкт.

Відповідно об’єкт з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани наносять на карту.

Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам).

Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.

 

Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС). 

Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне).

 

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

      Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута, треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном.Аі = Д ± ЗМ.

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН). Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН західна).

       Зображення рельєфу на топографічній карті

   Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок позначають цифрами. На картах України позначають абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря. 

Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м. Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу. Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей. Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти. У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання. За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу. Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

  Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу. Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб. Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання.

    Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями.

  Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення закладання в масштабі карти. Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання.

 

   Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.











    4. Виконати  запитання та завдання с. 40 підручника.










26 квітня 8-Б клас онлайн-урок о 12:00

27 квітня 8-А клас онлайн-урок о 12:00

посилання буде надане у Viber


Тема уроку: 
Етноси і нації.

План роботи.


   1. Пригадати які народи населяють нашу планету, назвати 

найбільші народи Європи. Опрацювати параграф 55.

Визначити поняття "етнос", "нація". Уважно опрацювати 

мал. 205 на с. 271 підручника та визначити які мовні сім`ї та
     
мовні групи проживають в Україні. З`ясувати, що таке 

однонаціональні та багатонаціональні держави та яка між ними

різниця. Вміти наводити приклади однонаціональних та

багатонаціональних держав світу. Визначити представники 

яких етнічних груп проживають на території Сумської області

Якими є особливості їхньої культури.



     2. Переглянути наступне навчальне відео.






  3. Опрацювати наступний матеріал:

   Етнічні групи людей

   Сучасний національний склад населення світу є результатом тривалого історичного розвитку. Наука, що вивчає культуру, побут, походження та розселення народів, має назву етнографія (з грец. «етнос» – плем’я, народ і «графос» – пишу).

        Слід розрізняти поняття «етнос», «нація» і «народ».

      Етнос – група людей, яка історично склалася на певній території і має свої мову, культуру, особливості менталітету.

    Народність – мовна, територіальна, культурна та економічна спільнота людей.

    Коли спільні риси мови, культури, єдність території набувають стійкого характеру, народність перетворюється на етнічну націю – останню форму етносу. Людям, що належать до однієї нації, притаманні сталі спільні ознаки. Насамперед це мова. Але у зв’язку з міграціями й освоєнням європейцями світу нині багато націй використовують одну мову. Стабільнішою ознакою нації є культура, яку поділяють на матеріальну та духовну. До матеріальної культури належать тип житла, національний одяг і національна кухня. До духовної культури належать свята, обряди, мистецтво, релігія. Вони дбайливо зберігаються нацією, визначають її ідентичність. Також нація має етнічні землі, на яких вона сформувалася, та характерні для неї історичні види господарської діяльності. Говорять навіть про певні риси характеру й менталітету, притаманні націям.

   Отже, етнічна нація (з латин. – народ) – історична спільнота людей, яка склалася в процесі формування єдиної для неї літературної мови, особливостей культури, території та видів господарської діяльності.

       

       Кожна людина усвідомлює себе представником певної нації. Тоді говорять про її національність.

       Національність – термін, що визначає належність людини до певної нації або народності.

        Політична нація (народ) – це все населення певної країни.

     Більшість учених вважають, що в сучасному світі існує від 2 тис. до 4 тис. націй і народностей: від найдрібніших, чисельність яких становить десятки чи сотні осіб, до найбільших – понад 100 млн осіб. Великою є нація, якщо в ній налічується понад 1 млн осіб. Таких націй відомо близько 310. Разом вони становлять 95,7 % усього населення планети.

     Українці за кількістю посідають 22-ге місце серед націй. Їх у світі близько 45 млн, зокрема на території України проживає 35 млн.

 

      До найбільших за чисельністю націй, у кожній з яких налічується більше 100 млн осіб, належать китайці (понад 1 млрд осіб), хіндустанці (понад 220 млн осіб), американці США (близько 200 млн осіб), бенгальці (близько 180 млн осіб), росіяни (близько 150 млн осіб), бразильці (близько 140 млн осіб) та японці (близько 130 млн осіб).

      Національний склад населення країн

 За національним складом населення вирізняють три типи державоднонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні.

  • Однонаціональними вважаються країни, у яких понад 90 % становлять представники однієї нації. До них належить більшість держав Європи, Латинської Америки, Австралія, арабські країни Аравійського півострова та Північної Африки.
  • Двонаціональні – це країни, у яких абсолютну більшість становлять дві нації. До цього типу відносять Канаду (де переважають англоканадці та франкоканадці), Бельгію (у якій живуть фламандці й валлони), Кіпр (у якому є греки-кіпріоти і турки-кіпріоти) та деякі інші країни.
  • Найбільше у світі багатонаціональних країн. Вони переважають в Азії та Африці (крім північної частини). Перше місце у світі за цим показником посідає Індія, в якій проживає понад 150 націй і народностей. Майже стільки ж їх в Індонезії. Багатонаціональною державою є і США. У Європі такими країнами є Швейцарія, Велика Британія, Іспанія, Боснія і Герцеговина, Молдова. Саме в країнах із багатонаціональним складом населення часто загострюються міжетнічні суперечності.

          Мови народів світу

    Нації й народності об’єднують у споріднені групи, що дає можливість простежити їхнє походження. Найважливішою для цього ознакою є мова. Загальна кількість мов становить 5–7 тис. З розвитком зв’язків між народами та активізацією міграційних процесів кількість живих мов неухильно скорочується. Здебільшого кожній нації та народності притаманна своя мова. Проте мов значно більше, ніж націй. Частими є й випадки, коли однією мовою говорять кілька народів.

         Найбільш поширених мов – 40. Ними говорять близько 2/3 населення світу.

      Найпоширеніша мова у світі – китайська. Окрім Китаю, вона є державною мовою Тайваню та однією з державних мов Сінгапуру. У Європі найуживанішою є німецька мова. Це єдина державна мова у Німеччині, Австрії та Ліхтенштейні, а також одна з державних у Швейцарії, Люксембургу, Бельгії.

  Сьогодні зростає роль офіційних (державних) мов. Вони є засобом міжнаціонального спілкування, мовами офіційних документів. Часто ними користуються люди, які рідною вважають іншу мову. Зокрема, це явище характерне для Африки, де після періоду колоніалізму залишилися мови країн-метрополій. Так, у цьому регіоні французька є офіційною мовою в 21 державі, англійська – у 19, португальська – у 5, іспанська – в 1. Сучасними мовами світового значення вважають 8 мов: китайську, англійську, іспанську, арабську, російську, португальську, німецьку, французьку. Ці мови найчастіше використовують для міждержавного спілкування, і кількість людей, які володіють ними, є найбільшою. 

       Мовні сім’ї

      Близькі за походженням, граматикою, словниковим запасом мови об’єднують у великі мовні сім’ї. До них відносять мови, які мають не менше 15 % подібних слів, що часто вживаються під час спілкування. Фахівці-лінгвісти виокремлюють близько 420 мовних сімей. Найвідоміших із них – близько 20. Вони поділяються на мовні гілки, а ті, своєю чергою, – на мовні групи. Існує також близько 100 мов, які не можна віднести до жодної з сімей. Процес формування мовних сімей тісно пов’язаний із розселенням людей. Тому сусідні нації часто мають подібні мови.

    Найпоширенішою є індоєвропейська мовна сім’я. Індоєвропейськими мовами говорять 45,2 % населення світу. Вони об’єднують понад 150 мов. На думку вчених, усі індоєвропейські мови походять від єдиної праіндоєвропейської мови, носії якої жили 5–6 тис. років тому. Місцем зародження цієї мови вважають степові райони на межі Європи та Азії. У межах індоєвропейської мовної сім’ї виокремлюють майже 20 мовних груп, які об’єднані у 7 гілок. У Європі найбільші з них германська, італійська, балто-слов’янська, кельтська; в Азії – арійська. Унаслідок колонізації європейцями світу мови цієї сім’ї нині представлені на всіх заселених материках.

   Українською мовою у світі говорять 47 млн осіб (22-ге місце у світі за поширенням серед мов), з яких рідною її вважають 37 млн. Окрім України, вона поширена у країнах Європи, Азії, Америки. В Україні українська мова є єдиною державною мовою. У європейських країнах (Польщі, Словаччині, Молдові, Румунії, Сербії, Хорватії, Боснії і Герцеговині), у яких українці розселені компактно, українська мова має статус мови національної меншини, або регіональної мови. За своїм походженням українська мова належить до балто-слов’янської гілки слов’янської групи східнослов’янської підгрупи.

      Другою за поширенням є китайсько-тибетська (сино-тибетська) мовна сім’я. Її мовами говорять 22,9 % населення Землі. Вона об’єднує близько 300 мов, поширених у Східній, Центральній і Південно-Східній Азії. Найбільші мовні групи цієї сім’ї – китайська й тибето-бірманська. До першої з них належить китайська мова з її кількома діалектами. Друга об’єднує численні мови народів М’янми та західної частини Китаю.

    Народи Південно-Західної, Центральної, Північно-Східної Азії говорять мовами алтайської мовної сім’ї. Ці мови походять від давньої праалтайської мови, яка зародилася на півдні Сибіру і в горах Алтаю. Нині алтайська мовна сім’я об’єднує близько 60 мов. У її межах найбільшими гілками є тюркська (турецька, казахська, узбецька, татарська, азербайджанська й інші мови) та монгольська (монгольська, бурятська, калмицька мови).

   Уральська мовна сім’я складається приблизно з 20 мов. Прауральська мова зародилася в південних околицях Уральських гір. Мовами фінно-угорської гілки цієї мовної сім’ї говорять корінні народи Уралу й Поволжя: мордва, удмурти, марійці. Частина їхніх предків у ІХ ст. переселилися в Центральну та Північну Європу. Так сформувалися, зокрема, угорська, фінська, естонська мови.

    Народи Тропічної Африки, що живуть на південь від Сахари, говорять більш як 200 мовами нігеро-конголезької мовної макросім’ї, яка складається з окремих сімей. Одна з найпоширеніших у світі мов – арабська – належить до афразійської макросім’ї. Нею говорять на півночі Африки та Аравійському півострові.


Тема уроку: Етнічний склад населення України.


План роботи.

    1. Пригадати які племена сформували українськй народ, що

таке національні та етнічні меншини. Опрацювати параграф 

56Уважно розглянути мал. 205 на с. 271 підручника та дати 

характеристику етнічного складу населення України

Визначити як історичні умови розвитку України вплинули на 

формуванння багатоетнічного складу її населення. З`ясувати, 

в чому визначаються регіональні відмінності етнічного складу 

країни (мал.207). Звернути увагу на таблицю 18 та з`ясувати 

які національні та етнічні  меншини мешкають в Україні.


     2. Переглянути наступне навчальне відео та презентацію.





    3. Виконати тести за наступним посиланням:

    


19 квітня 8-Б клас онлайн-урок о 12:00

20 квітня 8-А клас онлайн-урок о 12:00

посилання буде надане у Viber


Тема уроку: 
Класифікація міст. Урбанізація.

План роботи.


    1. Пригадати, які форми поселень існують у світі, чим 

відрізняються міста від сіл. Опрацювати параграф 53. 
  
З`ясувати коли виникли перші міста в Україні. Визначити за 

якими ознаками класифікують міста. Уважно розібрати    

таблицю 11 на с. 258  та охарактеризувати міста України за 

людністю. Використовуючи адміністративну карту України 

знайти міста-мільйонники які розташовані на території країни.

Визначити які функції виконують міста УкраїниЗ`ясувати, що 

таке урбанізація та указати основні риси процесів урбанізації 

в світі (мал. 198). Поміркувати, що таке "хибна" урбанізація, 

для яких країн вона характерна. Охарактеризувати процеси 

урбанізації в Україні.


     2. Переглянути наступне навчальне відео.




     

      3. Опрацювати наступний матеріал:

Міські поселення

    У наш час розміщення людей дедалі більше визначається географією міст. Нині в містах живе більше ніж половина всього населення планети. Сільське населення переважає лише в Африці та в Азії.

   Місто – тип поселення, понад 85 % жителів якого зайняті у сфері послуг і промисловості.

   Зазвичай місто характеризується значною кількістю населення та великою його густотою. У місті зосереджено багато видів господарської діяльності: наука, освіта, культура, інформація, банківська справа, транспорт, промисловість, будівництво та інші. Усе це, поєднане інженерною і соціальною інфраструктурою (сферою обслуговування, необхідною для функціонування міста), зумовило тут формування особливого міського способу життя. Кожне сучасне місто має певні особливості внутрішньої організації. У ньому наявні квартали будинків, часто міські райони. Є центральна частина, промислові зони, в сучасний період – бізнес-сіті. Розвинута інфраструктура: дорожні мережі, вулиці з тротуарами, алеї, пішохідні зони, громадський транспорт. Наявне централізоване водо-, газо-, електропостачання, каналізація, телекомунікації, підприємства з утилізації відходів. Місто є важливою адміністративною одиницею країни.

  Нині у світі налічується понад 2,5 млн міст. Їх розрізняють за кількістю населення (людністю) та функціями.

    За кількістю жителів міста поділяють на групи:

  • малим у більшості країн вважають місто, де мешкає до 20 тис. осіб
  • середнім – 20–100 тис. осіб
  • великим – 100–500 тис. осіб
  • надвеликим – 500 тис. – 1 млн осіб
  • містом-мільйонником – понад 1 млн осіб
  • містом-мультимільйонником – більше ніж 5 млн осіб.

    Перші в історії міста були центрами торгівлі, ремесла, адміністративної влади, військовими укріпленнями. З розвитком суспільства роль міст значно розширилася. Вони стали транспортними вузлами, культурними, освітніми, курортними центрами. Тепер міста класифікують за їхніми функціями, тобто основною роллю, яку вони відіграють у господарстві країни. Великі міста часто є багатофункціональними, виконують одразу кілька функцій як у виробничій сфері, так і у сфері послуг. В останні десятиріччя серед функцій найбільших міст зростає роль саме невиробничої сфери: науки, освіти, культури, фінансового та юридичного обслуговування, реклами, побутових послуг тощо. Так, у Нью-Йорку у сфері послуг працює понад 4/5 усього економічно активного населення, у Лос-Анджелесі та Чикаго – більше як 3/4. Є й вузькоспеціалізовані міста, основою для розвитку господарства яких стала одна галузь виробничої або невиробничої сфери.

       Виділяють міста з такими функціями:

  • промисловими (наприклад, Детройт у США)
  • транспортними (Суец у Єгипті)
  • політико-адміністративними (так звані штучні столиці – міста, що були спеціально збудовані як адміністративні центри і не виконують інших функцій: Канберра, Оттава, Вашингтон, Бразиліа)
  • науковими та освітніми (Оксфорд і Кембридж у Великій Британії, Гейдельберг у Німеччині)
  • курортно-оздоровчими (Ніцца у Франції, Маямі у США)
  • військовими (Гібралтар)
  • релігійними (Мекка та Медина в Саудівській Аравії)

      Світові міста

   Деякі міста відіграють важливу роль не лише у житті країни, а й в економічному та політичному житті всього світу. Їх називають світовими (глобальними) містами, або альфа-містами.

  Світове місто – це місто, яке вважається важливим елементом світової економічної системи, здійснює сильний політичний, економічний і культурний вплив на ключові регіони Землі.

    Уперше термін «світове місто» було використано на початку 1990-х років щодо Лондона, Нью-Йорка і Токіо. Світове місто – це не завжди столиця країни. У таких містах проводять міжнародні зустрічі, міжнародні організації розміщують свої штаб-квартири. Світові міста вирізняються з-поміж інших міст багатьма особливостями.

    Наприклад,

  • Шанхай (24,2 млн осіб), Карачі (23,5 млн осіб), Пекін (21,2 млн осіб) – найбільшою у світі кількістю населення;
  • Токіо, Осака, Москва – високою «вартістю» життя;
  • Дубай, Маямі, Амстердам – кількістю іноземців;
  • Токіо, Москва, Сеул – пасажиропотоком метрополітену;
  • Шанхай, Лондон, Нью-Йорк – довжиною метрополітену;
  • Атланта, Пекін, Лондон – потоком авіапасажирів;
  • Москва, Нью-Йорк, Лондон – кількістю мільярдерів;
  • Токіо, Нью-Йорк, Лос-Анджелес – обсягами виробництва товарів і надання послуг.

   Нині складено перелік зі 173 світових міст. Найбільше їх на території США, Європейського Союзу, Індії та Китаю. За значенням ці міста умовно поділяють на три типи:

  • Альфа (44 міста)
  • Бета (63 міста)
  • Гамма (110 міст)

   Рейтинг світових міст очолюють Лондон і Нью-Йорк. Їх зараховують до типу Альфа++. Серед українських міст до групи світових належить лише Київ, який посідає 70-те місце і віднесений до типу Бета.


Сільські поселення

      До сільських поселень зараховують усі населені пункти, що не мають міського статусу. Порівняно з містами вони виконують переважно одну функцію – сільськогосподарську, і в них проживає значно менше людей. Сільські поселення надзвичайно різноманітні і багато в чому залежать від природних умов, соціально-економічного середовища та форм власності на землю.

  Переважають три основні форми сільських поселень: групова, розсіяна (фермерська) і кочова. Перші дві форми історично склалися на територіях, для яких було характерне осіле населення, що займалося землеробством.

  • Групова форма властива країнам, де зберігається общинне землекористування або переважають великі кооперативні господарства. За такої форми великі села поєднані з хуторами (малими населеними пунктами, що складаються з кількох домогосподарств). Групові поселення характерні, зокрема, для низки країн Європи, Африки, а також для Росії, Японії, Китаю.
  • Розсіяна (фермерська) форма поселень притаманна переважно країнам із високим рівнем розвитку сільського господарства, зокрема США, Канаді, Австралії, Великій Британії. Там люди володіють великими наділами землі або орендують їх і живуть на значній відстані один від одного.
  • Кочова форма сільських поселень сформувалася внаслідок давніх форм господарювання народів: пасовищне тваринництво, полювання, збирання дарів природи. Вона притаманна переважно пустельним, степовим, саванним ландшафтам та екваторіальним і тропічним лісам. Кочова форма сільського розселення існує в Монголії, Саудівській Аравії, Ірані, у племен Екваторіальної Африки й Амазонії.

   Сільські населені пункти кількісно переважають над міськими. Але темпи їхнього зростання поступаються містам, а у деяких регіонах світу навіть скорочується чисельність селян. Наприклад, у розвинутих країнах Європи їхня частка становить від 2 % до 9 % населення країн. 

       Типи поселень в Україні

    У результаті розселення людей в Україні склалася своя мережа населених пунктів. За даними статистики, нині 68,7 % населення України проживає в міських поселеннях, а 31,3 % – у сільських.

        В Україні існує 1345 міських поселень.

       Найбільша частка міських жителів спостерігається у промислових областях: Донецькій (90,6 %), Луганській (86,8 %), Дніпропетровській (83,5 %).

     Найменша – у західних областях: Закарпатській (36,8 %), Чернівецькій (42,3 %), Івано-Франківській (43,1 %), Тернопільській (44 %), Рівненській (47,4 %), Вінницькій (50 %).

    Поняття «місто» в Україні пов’язують з магдебурзьким правом – однією з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у середньовічній Європі, що сформувалася в німецькому місті Магдебург у 1235 р. Завдяки цій системі були створені міські ради – орган міського самоврядування, що не мав аналогів у селах. На Русі магдебурзьке право з’явилося з німецькими колоністами. Згодом право на самоврядування здобули Львів, Луцьк, Галич, Київ та інші міста.   

     Нині в Україні населений пункт може одержати статус міста лише за окремим законом Верховної Ради. Головною ознакою міста є характер зайнятості населення. Інший критерій – кількість населення. В Україні це не менше 10 тис. осіб, хоча є і винятки. У Берестечку (Волинська область) та Угневі (Львівщина) налічується відповідно менше ніж 4 тис. і трохи більше як 1 тис. жителів, але за характером зайнятості населення та роллю в культурному житті країни вони дістали статус міста. Міста Прип’ять і Чорнобиль узагалі не мають постійного населення.

    До міських в Україні відносять два типи поселень – міста і селища міського типу (смт). Нині в Україні існує 460 містНайбільше їх у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37) областях. Найменше – у Херсонській (9) та Миколаївській (9). В Україні переважають малі та середні міста.

  • Великих міст (із населенням 100–500 тис. осіб) – 37.
  • Є 6 надвеликих (500 тис. – 1 млн осіб) міст: Одеса (993,2 тис. осіб), Дніпро (979 тис. осіб), Запоріжжя (753 тис. осіб), Донецьк (750 тис. осіб), Львів (721,1 тис. осіб), Кривий Ріг (645,7 тис. осіб).
  • У період з 2001 до 2016 р. кількість міст-мільйонників скоротилася з п’яти до двох. Нині до них належать Київ (2,86 млн осіб) і Харків (1,43 млн осіб).

    Обласні центри і деякі великі міста України є багатофункціональними. Інші міста вузькоспеціалізовані.

     Виділяють міста з такими функціями:

  • багатогалузеві промислові (Запоріжжя, Кривий Ріг)
  • вузькоспеціалізовані промислові (Шостка)
  • транспортні (Чорноморськ, Жмеринка)
  • курортно-оздоровчі (Ялта, Трускавець, Миргород)
  • військові (Севастополь, Остер)
  • релігійні (Почаїв).

   Селища міського типу – це також міські поселення, оскільки більшість їхніх жителів зайняті у промисловості та сфері послуг, але кількість населення менша: від 2 до 10 тис. осіб. Селищ міського типу в Україні 885. Найбільше їх у промислових східних областях: Донецькій (131), Луганській (109), Харківській (61). Найменше – у Чернівецькій (8), Черкаській (15) та Рівненській (16).

    У нашій країні існує 28 388 сіл. Для України притаманна групова форма сільських поселень – великі села у поєднанні з хуторами. Особливості географічного положення, природних умов і ресурсів, історичного розвитку зумовили значні відмінності у розмірах сільських поселень.

  • Так, на Поліссі переважають малі села з населенням 200–500 осіб. Здебільшого це одновуличні села. Вони розташовані на підвищених вододілах річок. Такий тип сільського розселення називають вододільним, оскільки люди селяться далеко від берегів річок, на вододілах, де є дреновані сухі місця. Іноді на Поліссі трапляється хутірський тип розселення з невеликою кількістю садиб.
  • У лісостеповій та степовій смугах сформувалися великі села з населенням 500–1500 осіб. У лісостеповій зоні села поширені в долинах річок і ярах, у степовій – у балках, близько до рівня ґрунтових вод. Це дає можливість легше копати криниці, створювати ставки, краще використовувати талі й дощові води. Такий тип розселення називають долинно-яружним. Села там часто мають форму правильної шахівниці.
  • У Карпатах люди живуть у міжгірських улоговинах, долинах річок, як правило, не вище 800 м над рівнем моря. Такий тип поселень називають гірсько-долинним.

      Нині сільське населення страждає від гострих соціально-економічних проблем, що ставить його на межу вимирання. У результаті прорахунків у реформуванні сільського господарства селяни втратили роботу. Злидні й безробіття, занепад соціальної сфери (брак якісної освіти, дошкільних і культурних закладів) примусили молодь залишати села. «Старіння нації» призводить до погіршення демографічної ситуації та вимирання українських сіл. Без економічних реформ, залучення населення до виробництва, створення умов для роботи і проживання молоді у сільській місцевості ці проблеми подолати неможливо. 


Тема уроку: Вплив урбанізації на розселення 

населення.


План роботи.

    1. Пригадати які населені пункти належать до міських, які 

вирізняють міста за людністю. Опрацювати параграф 54.

Уважно розглянути таблицю 13 на с. 264 підручника та 

визначити найбільш людні міста світу.   
     
     З`ясувати, що таке субурбанізація, які міста ми можемо 

назвати агломерацією та які види агломерацій існують. Уважно 

опрацювати картосхему на мал. 202 та з`ясувати в якому 

регіоні світу знаходяться найбільші міста й міські агломерації.

Визначити, що таке мегалополіси та як вони утворюються.
   
Охарактеризувати найбільші світові міста.


     2. Переглянути наступне навчальне відео.



    3. Опрацювати наступний матеріал:

  Урбанізація як всесвітній процес

   Справжнім феноменом суспільного розвитку ХІХ–ХХІ ст. стало швидке зростання міст. Нині щороку міське населення у світі збільшується приблизно на 50 млн осіб. У містах люди живуть, навчаються, працюють, проводять своє дозвілля. Паралельно з принадами міського способу життя виникли й гострі проблеми, які фахівці називають «хворобами міста»: катастрофічне забруднення довкілля, тонни неутилізованого сміття, шум і стреси, велике скупчення людей. Усе це – наслідки явища урбанізації.

   Урбанізація (з латин. – міський) – процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та підвищення ролі міст у розвитку суспільства.

      Загальні риси урбанізації

   Як глобальний процес урбанізація має загальні риси, властиві всім країнам світу.

  • По-перше, відбувається швидке зростання частки міського населення. Якщо на початку XIX ст. у містах проживало 3 % населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14 %, а на початку XXI ст. становить уже 51 %. Очікують, що до 2030 р. частка міських жителів досягне 60 %. Які причини зумовили такі стрімкі темпи зростання міського населення? Насамперед це міграція людей із села до міста. Крім того, межі міст розширюються, вони поглинають передмістя. Виникають і нові міста, а у зв’язку з розвитком промисловості та сфери послуг деякі села перетворюються на міста. Зрештою, природний приріст у самих містах більший, ніж у селах, що веде до швидкого зростання їхньої людності.
  • По-друге, відбувається концентрація населення та господарства у великих містах. Саме такі міста найбільше відповідають економічним і духовним запитам людей. Тут багато робочих місць, сучасних наукоємних виробництв, добре розвинута сфера послуг (заклади освіти, культури, побутового обслуговування, місця відпочинку). Якщо на початку XX ст. великих міст у світі налічувалося близько 360, то тепер їх понад 2500. Серед великих міст найшвидше зростає населення міст-мільйонників. Ще 100 років тому у світі їх було всього 10, нині ж – 412. А міст-мультимільйонників уже 44. З них 29 міст мають населення 5–10 млн осіб, 12 міст – 10–20 млн осіб, а 3 міста – понад 20 млн осіб. Ви вже знаєте, що найбільшим містом світу є китайський Шанхай, у якому проживає 24,2 млн осіб.
  • По-третє, великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Міста-супутники розташовані на відстані не більше ніж 30 км від головного міста і тісно поєднані з ним економічними зв’язками. Водночас до сфери впливу великих міст потрапляють також найближчі селища й сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій. 

 Зростання частки міського населення світу

 

   Міська агломерація (з латин. – приєдную) – група населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки (транспортні, виробничі, трудові, культурно-побутові) та частими є «маятникові» міграції населення.

   Це більша, ніж місто, форма розселення. Вона є основною у розвинутих країнах. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації.

  • Якщо ядро одне, міську агломерацію називають моноцентричною, наприклад: Лондонська, Паризька, Нью-Йоркська, Сан-Паулу, Київська та ін.
  • Якщо передміськими зонами зростаються два міста – це біцентрична агломерація. Зокрема, такою є найбільша у світі за кількістю мешканців Токійсько-Йокогамська агломерація в Японії, населення якої становить 37,7 млн осіб.
  • Якщо ж ядер агломерації кілька, її називають поліцентричною. Такими є Рурська агломерація на заході Німеччини (зростається близько 100 міст) та Верхньосілезька на півдні Польщі (близько 20 міст).

   Найбільші агломерації з’єднані транспортними комунікаціями і формують опорний каркас розселення. У наш час подекуди навіть міські агломерації зростаються між собою й утворюють суцільні урбанізовані зони, що є найбільшими формами – мегаполісами.

    Мегаполіс (з грец. – велике місто) – це група міських агломерацій, які майже зливаються забудовою і мають єдину інфраструктуру.

  Мегаполіси формуються стихійно. Їхня поява пояснюється надмірною концентрацією міського населення. Однак мегаполіс – це не суцільна забудова. 90 % його території становлять відкриті простори. Складові елементи мегаполіса пов’язані між собою економічно. Усі мегаполіси мають лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей. На відміну від міських агломерацій, у них проживають десятки мільйонів людей. 

  У світі утворилося 8 мегаполісів.

  •   На території США виникли 3 мегаполіси: Приатлантичний (або Бос-Ваш, тобто від Бостона до Вашингтона, 50 млн осіб), Приозерний (або Чи-Піттс, від Чикаго до Піттсбурга, 35 млн осіб) та Каліфорнійський (або Сан-Сан, від Сан-Франциско до Сан-Дієго, 20 млн осіб).
  •    У Японії існує мегаполіс Токайдо (від Токіо на південь до міста Кобе), в якому проживає майже половина населення держави (70 млн осіб).
  • У Західній Європі сформувалися мегаполіси Прирейнський (Рандстад) та Англійський, які часто об’єднують в один – Європейський хребет, або Блакитний банан, населення якого становить 89,8 млн осіб. Він пролягає від півночі Італії до півдня Великої Британії.
  • Два мегаполіси виникли у Китаї: Дельта річки Янцзи (де зливаються близько 20 міських агломерацій із загальною кількістю населення 80 млн осіб) та Дельта Перлинної річки (у районі Сянгану, охоплює 11 агломерацій, 47,3 млн осіб).
  • Іноді мегаполісом називають Москву з однойменною областю в Росії, де мешкає приблизно 20 млн осіб.
  • Формується Бразильський мегаполіс між Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу з населенням близько 38 млн осіб.

      Відмінності урбанізації в різних країнах світу

   Явище урбанізації має свої особливості в країнах різних типів. Основними ознаками, якими різниться цей процес у розвинутих країнах і тих, що розвиваються, є рівень і темпи урбанізації.

   Рівень урбанізації показує, яка частка загальної кількості людей країни проживає в містах. Високим вважають рівень урбанізації понад 50 %, середнім – 20–50 %, низьким – менше ніж 20 %.

   Темпи урбанізації – це швидкість зростання міського населення.

  Для розвинутих країн характерні переважно високий рівень і низькі темпи урбанізації. Більше того, з кінця XX ст. населення великих міст Західної Європи почало зменшуватися. Щороку в середньому на 1 млн осіб скорочується кількість міських жителів у США. Зменшується й населення Токіо. Це результат процесу субурбанізації.

   Субурбанізація – відплив міського населення в передмістя, що супроводжується зростанням і розвитком приміської зони.

  Унаслідок цього формуються великі міські агломерації. Причому в ядрі такої агломерації живе лише 1/3–1/4 частина населення. Основна ж маса людей мешкає в передмістях і містах-супутниках.

   Країнам, що розвиваються, властивий середній або низький рівень урбанізації. Щоправда, у більшості країн Латинської Америки, країнах Перської затоки, Північної Африки, нових індустріальних країнах Азії він уже високий. Темпи урбанізації у 4,5 разу вищі, ніж у розвинутих країнах, що дає підстави говорити про «міський вибух». З перенаселених сіл, у яких немає роботи й елементарних умов проживання, люди їдуть до міст шукати кращої долі. При цьому швидко зростає частка міського населення країн. Але місто не в змозі забезпечити всіх переселенців житлом і роботою. Це явище дістало назву хибної урбанізації.

  Хибна урбанізація – зростання міського населення, що не супроводиться формуванням міського способу життя.

   За хибної урбанізації околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі з антисанітарними умовами, де люди живуть у наметах, кар тонних коробках, дерев’яних ящиках. Такі квартали є розсадниками хвороб і злочинності. У Бразилії їх називають «фавелами», у Перу та Колумбії – «барріос кландестінос», в Індії – «басті», в Африці – «бідонвілями».

  Останніми роками в умовах науково-технічного прогресу в розвинутих державах змінюються функції сільських поселень. Для них характерним стає явище рурбанізації (з англ. – сільський та латин. – міський) – поширення міського способу життя на селі. При цьому в село переносяться міські галузі господарської діяльності: сфера послуг і промисловість. На селі зростає кількість котеджів міських жителів. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа. Тут проживає понад 400 тис. селян, з яких лише 15 % зайняті у сільському господарстві. Інші працюють у столиці або передмістях чи обслуговують туристів.

     Отже, розселення є складною системою розміщення людей по території. Вона склалася історично і постійно змінюється. 

      Урбанізація в Україні

    Процес урбанізації в Україні розпочався у XIX ст. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 р. та швидкого розвитку промисловості. Утім міські жителі ще тривалий час становили незначну частку населення.

      Із 1930-х років у зв’язку зі спланованим радянською владою голодомором на селі та форсуванням процесів розвитку промисловості урбанізація пришвидшилася. Нею керувала держава: будувалися нові міста, розширювалися старі. З сіл прибуло населення, утворюючи клас робітників. У 1940 р. в Україні вже було 255 міст і 459 селищ міського типу, рівень урбанізації досяг 36,2 %. Лідером з цього погляду став Донбас, де рівень урбанізації становив 74 %. За ним слідували Харківщина і Дніпропетровщина.

      Після Другої світової війни темпи урбанізації зросли ще більше. Наприкінці 50-х років ХХ ст. в Україні вже було 332 міста і 744 селища міського типу, а рівень урбанізації зріс до 45,7 %. У 1960–1970-х роках почали формуватися міські агломерації навколо таких ядер, як Київ, Харків, Дніпро, Донецьк, Одеса, Львів. Рівень урбанізації вже був високим – 60,8 %.

      На початку 1990-х років рівень урбанізації майже досяг сучасного, що свідчило про перетворення України на високоурбанізовану країну. Кількість міст зросла до 437, а п’ять із них були містами-мільйонниками. Сформувалися 19 міських агломерацій. Темпи урбанізації сповільнилися. Почалися процеси субурбанізації. Разом з тим урбанізація мала однобічний характер, спрямований на промисловий розвиток. Якість міського життя була невисокою, наростали екологічні проблеми, сфера послуг не відповідала нормам міського способу життя, особливо в малих і середніх містах.

 Зростання частки міського населення в Україні

 

На сучасному етапі Україні притаманні високий рівень (68,7 %) та низькі темпи урбанізації. У результаті субурбанізації сформувалися міські агломерації – найбільша форма міського розселення в Україні. У них проживає близько 36 % населення країни.

 

  • До моноцентричних агломерацій належать, зокрема, Київська (5,2 млн осіб), Харківська (2,2 млн осіб), Одеська (1,5 млн осіб), Львівська (1,5 млн осіб), Запорізька (1,1 млн осіб).
  • Біцентричними є Дніпро-Кам'янська (2,4 млн осіб), Донецько-Макіївська (2 млн осіб), Горлівсько-Єнакіївська (783 тис. осіб), Ужгородсько-Мукачівська (469 тис. осіб), Лисичансько-Сєверодонецька (360 тис. осіб), Калуш-Долинська (298 тис. осіб) агломерації.
  • Поліцентрична агломерація сформувалася на Донбасі (4,7 млн осіб). 
   
    4. Виконати тести за наступним посиланням
    



12 квітня 8-Б клас онлайн-урок о 12:00

13квітня 8-А клас онлайн-урок о 12:00

посилання буде надане у Viber


Тема уроку: 
Розміщення  населення в світі та 

Україні.


План роботи.


1. Опрацювати параграф 52. Згадати із попереднього 

матеріалу, що таке механічний рух населення,  які існують 

види міграцій. Пригадати. на яких материках проживає 

найбільша кількість населення, які держави є найбільшими

за кількістю населення.
   
     Вивчити, що таке роміщення населення, з`ясувати які 

чинники впливають на розміщення населення. Визначити 

та запам`ятати, що таке густота населення, за якою формулою 

можна її обчислити. 

     Уважно опрацювати мал. 197, с. 255 підручника та з`ясувати

 у чому виражаються територіальні відмінності в розміщенні

населення України.



     2. Переглянути наступну презентацію.




     3. Виконати тести за наступним посиланням:

        https://forms.gle/wp6GhddbP3MXkP1B6


Тема уроку: Міські та сільські населені пункти.


План роботи.


    1. Опрацювати параграф 52, с. 256-257. Згадати із 

попереднього матеріалу, що таке роміщення населення, 

які чинники на нього впливають
   
     З`ясувати, що таке населені пункти та які їх види існують 

Визначити за якими ознаками можна відрізнити міські та 

сільські поселення.

   Охарактеризувати сільське та міське населення України.



     2. Переглянути наступну презентацію.





29 березня 8-Б клас онлайн-урок о 12:00

30 березня 8-А клас онлайн-урок о 12:00

посилання буде надане у Viber

Тема уроку: Практична робота № 11 

Аналіз статево-вікових пірамід України та 

окремих країн світу.



План роботи.


1. Повторити параграф 50. Згадати із попереднього матеріалу, 

що таке "статево-вікові піраміди". 
   
    Розглянути мал. 192, с. 243, мал. 193, с. 244 та згадати які 

особливості має статево-вікова піраміда різних країн та від яких 

показників залежить її форма. З`ясувати яким чином складають 

статево-вікову піраміду населення.
    
    Дати відповіді в робочому зошиті на завдання практичної 

роботи у підручнику с. 247.


  2. Уважно опрацювати текст.


Статево-вікова піраміда
  Для графічного зображення розподілу населення за віком і статтю застосовують статево-вікову піраміду населення. Вона формується одночасно під впливом природного руху та міграцій населення. Піраміда являє собою двобічну гістограму розподілу чоловіків (ліворуч) і жінок (праворуч) за їхнім віком на одній ординаті. На вертикальній осі позначають вікові інтервали (одно- чи п’ятирічні), а на горизонтальній – абсолютну кількість (або частку) окремих вікових груп населення. Класичну форму піраміда статево-вікового розподілу населення має лише у країнах із високими рівнями народжуваності та смертності. В економічно розвинених країнах пірамідальної форми давно немає. На віковій піраміді старіння населення відображається у розширенні з часом її верхньої частини і звуженні – нижньої.
      Існує три основних типи статево-вікових пірамід.

Зростаючий тип притаманний країнам, що розвиваються за другим типом відтворення. Цей тип має форму правильної піраміди. Для неї характерний високий показник народжуваності, велика частка дітей, мала частка літніх людей, коротка тривалість життя, загальне зростання кількості населення. 


Скорочувальний тип піраміди властивий розвиненим країнам із першим типом відтворення. Для неї характерний низький показник народжуваності, мала частка дітей, велика частка літніх людей, висока очікувана тривалість життя, старіння населення. Такий тип піраміди округлий: із завуженою основою, розширеною серединою та дуже вузькою верхівкою. 


Омолоджувальний тип піраміди зустрічається в деяких розвинених країнах, де в результаті демографічної політики зростає рівень народжуваності. Форма діаграми подібна до попередньої, але з ширшою основою, яка догори дещо звужується, потім знову розширюється і знову звужується. 

   На форму вікової піраміди впливають війни, голодомори, стихійні лиха тощо. Наприклад, під час війн на піраміді помітне зменшення людей призовного віку і зниження народжуваності. Якщо країна відчуває притік іноземних робітників, збільшується кількість людей працездатного віку. Тоді грані піраміди стають нерівними. Такі порушення залишають слід у віковій структурі населення. Аналіз статево-вікових пірамід дає змогу не лише схарактеризувати демографічну історію країни, а й спрогнозувати демографічну ситуацію на майбутнє.


Тема уроку: Механічний рух населення світу та 

України.


План роботи.

     1. Опрацювати параграф 51. Згадати із попереднього 

матеріалу які чинники впливають на кількість населення, що 

таке природний та механічний рух населення. Уважно 

розібрати мал. 195 на с. 248 підручника та з`ясувати які 

існують види міграцій. 
   
     Визначити та запам`ятати за якою формулою можна 

обчислити механічний приріст. 

     Виписати мотиви міграції людей. Охарактеризувати 

основні види і напрямки міграційних потоків у світі. Виконати 

роботу з картою мал. 196 на с. 250 підручника. 

     Вивчити, що таке діаспора та визначити які існують хвилі 

формування української діаспори. З`ясувати, що таке 

міграційна політика та які основні її заходи. 

        Охарактеризувати  міграційну політику України.



    2. Переглянути наступне навчальне відео та презентацію.




    3. Виконати в робочому зошиті практичну роботу № 12, с. 253 

підручника.


22 березня 8-Б клас

23 березня 8-А клас


Тема уроку: 

Кількість населення в світі та Україні.
   
План роботи.

    1. Опрацювати параграф 49. Згадати із попереднього 

матеріалу, які країни світу є найбільшими за кількістю 

населення, які чинники впливають на зміну кількості населення 

в країні. Знати поняття "природний приріст", "механічний рух"

"природний рух", "демографічний вибух". Уважно розглянути 

мал. 188, 189, на с. 238 та з`ясувати які країни є найбільшими за 

кількістю населення та якою є схема демографічного переходу 

між країнами світу. Знати як розраховують природний приріст. 

З`ясувати які існують стадії демографічного переходу та 

вміти їх охарактеризувати. Пояснити які чинники впливають на 

зміну кількості населення в Україні та наскільки зменшилася 

кількість населення у ХХ-ХХІ ст. (мал. 190). Опрацювати 

рубрику: "Шукайте в Інтернеті" на с. 247.

  2. Переглянути навчальне відео.


    3. Опрацювати наступний матеріал:

Динаміка чисельності населення світу й України

 

Наука демографія та демографічні процеси

 

  Населенням називають сукупність людей, які постійно живуть на певній території.

   Воно є об’єктом вивчення багатьох наук: статистики, соціології, етнографії, географії населення. Питаннями, пов’язаними з кількістю населення та її змінами (динамікою), займається наука демографія. Кількість населення залежить від кількох процесів, які і є об’єктами дослідження демографії.

   Насамперед демографія вивчає процеси відтворення населення, тобто зміни поколінь у результаті його природного руху. Природний рух населення характеризується такими показниками, як народжуваність, смертність, природний приріст. Ці показники вимірюються у проміле (‰) або в розрахунку кількості осіб на 1000 жителів (осіб/тис. жителів) за певний період, зазвичай за рік.

    Природний приріст – це різниця показників народжуваності та смертності.

 

   Його розраховують за формулою:

    Природний приріст (‰) = Народжуваність (‰) – Смертність (‰).

 Природний приріст може бути додатним і від’ємним. Додатні показники приросту спостерігаються, якщо рівень народжуваності вищий за рівень смертності. Це норма для більшості країн світу. Утім у низці країн Європи відбувається зворотний процес. Там смертність вища, ніж народжуваність, і природний приріст є від’ємним. Це явище має назву депопуляція.

  Депопуляція – систематичне зменшення абсолютної чисельності населення країни або території.

  Депопуляція спричинюється до того, що кожне наступне покоління чисельно менше за попереднє. При цьому відбувається «старіння нації» – зростання частки людей літнього віку. Це негативно впливає на процеси відтворення, що зрештою призводить до вимирання нації. Таким чином, природний рух населення впливає на його статево-вікову структуру, що визначає забезпеченість країни людьми працездатного віку.

  На чисельність населення, крім природного руху, впливає й механічний рух, або міграції – переміщення людей по території зазвичай зі зміною місця перебування назавжди або на певний проміжок часу.

 Також демографія вивчає якість населення, що передбачає передусім його можливість самовідтворюватися. Вона характеризується такими основними показниками, як шлюбність, розлучуваність, рівень здоров’я.

  Отже, демографія вивчає такі дані про населення, як кількість, природний рух (відтворення) та механічний рух (міграція), статево-вікова структура, тривалість життя, якість населення. Усі ці показники називають демографічними. До провідних завдань демографії належить аналіз сучасного стану, а також короткочасні та довгострокові прогнози щодо динаміки кількості населення у світі або на окремій території.

  Демографія (з грец. – народоопис) – наука, що вивчає кількість і якість населення, а також причини, які призводять до їхньої зміни. 

 Наука демографія виникла у другій половині ХІХ ст. Одним із засновників українського народознавства був автор тексту Державного гімну України Павло Чубинський (1839–1884). Він очолив експедицію Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яка вивчала етнографію і статистику України. На основі зібраного матеріалу в 1872–1878 рр. опублікував дослідження у семи книгах «Праці етнографічно-статистичної експедиції в ЗахідноРуський край».

 Як визначають кількість населення

    Для визначення кількості населення окремої країни проводять переписи. Перші з них відбулися у ХVІІІ ст., хоча існують свідчення про подібні заходи ще у Давньому Римі. У ХІХ ст. були одержані перші офіційні дані про чисельність населення більшості країн Європи та деяких країн Америки. В африканських і азіатських країнах (крім Індії та Японії) перші переписи населення відбулися тільки після Другої світової війни. У наш час у більшості країн їх проводять раз на 5–10 років. На українських землях перший перепис у сучасному розумінні відбувся у 1897 р. У радянські часи перший загальний перепис був у 1926 р. Дані перепису 1937 р. було засекречено. Значно достовірнішим був перепис 1939 р. А з кінця 50-х років ХХ ст. переписи проводили раз на 10 років. Єдиний Всеукраїнський перепис населення за часів незалежності відбувся в грудні 2001 р. У період між переписами надають оцінні дані про кількість населення. 

     Сучасна кількість населення світу та України

  Перші спроби оцінити чисельність населення всього світу були в другій половині ХVІІ ст. Тоді населення Землі ледь сягало 550 млн осіб. А зараз у світі живе понад 7,4 млрд осіб (2016). Населення розміщено вкрай нерівномірно.

  • У перших двох країнах за чисельністю мешканців сконцентровано понад 1/3 усього людства
  • у перших шести – більше 1/2
  • а у перших п’ятнадцяти – близько 2/3

    Великі регіони світу заселені неоднаково.

  •  60,5 % населення зосереджено в Азії. Там із першої п’ятнадцятки країн за кількістю мешканців розташовано 9.
  • В останні десятиліття Африка, випереджаючи Європу (де живе 11,2 % населення), вийшла на друге місце: тут тепер проживає майже 14,3 %.
  • Далі йдуть Латинська Америка – 8,5 % та Північна Америка (Англо-Америка) – 5,1 %.
  • Завершують перелік Австралія і Океанія – 0,5 %.

    Україна посідає 31-ше місце у світі та 6-те в Європі за чисельністю населення. У нашій країні проживає близько 45 млн осіб, що становить 0,61 % від населення планети.

Зміна кількості населення в Україні

    На думку вчених, населення України, як і всього світу, через численні епідемії, війни, несприятливі природні процеси тривалий час зростало дуже повільно. Так, на початку ХІV ст. воно становило близько 4,4 млн осіб, через 200 років – 5,2 млн, а ще через 200 років – 9 млн. На початку ХІХ ст. в межах сучасної території України налічувалося вже понад 30 млн осіб, а на початку ХХ ст., перед Першою світовою війною, – 35,2 млн. Протягом ХХ ст. населення зростало нерівномірно. Через дві світові війни, голодомори, сталінські репресії, депортації, вимушені переїзди людей на загальнорадянські будівництва до Сибіру та Далекого Сходу, освоєння цілинних земель у Казахстані чисельність населення в Україні періодично зменшувалася, а потім знову збільшувалася. Унаслідок усіх цих негативних явищ Україна втратила 35–40 млн осіб. Тобто, якби не ці втрати, нині в нашій державі проживало б удвічі більше людей.

    Після Другої світової війни населення України зростало аж до 90-х років ХХ ст. і досягло максимальної позначки 52,2 млн осіб у 1993 р. Відтоді почалося неухильне скорочення. Найбільш стрімкими темпами це відбувалося на межі століть, коли Україна щороку втрачала до півмільйона людей. У наш час тенденція до зменшення зберігається. На ситуацію впливають як спільні для всіх країн Європи, так і притаманні лише Україні чинники. Серед останніх – економічні, соціальні та екологічні чинники.

  • Економічні негаразди пов’язані з глибокою кризою, яку переживає наша країна на шляху переходу від планової до ринкової економіки.
  • Соціальні причини скорочення населення зумовлені недостатнім фінансуванням системи охорони здоров’я, зростанням кількості розлучень, стрімким збільшенням частки людей літнього віку, виїздом із країни людей працездатного віку за кордон.
  • Екологічна ситуація у багатьох регіонах країни залишається складною через значне забруднення навколишнього середовища, аварію на ЧАЕС. Це призводить до зростання рівня захворюваності та смертності.

Тема уроку: Статево-віковий склад населення

 світу та України


План роботи.


1. Опрацювати параграф 50. Згадати із попереднього матеріалу, 

що таке "демографія", "природний рух", "механічний рух". 

Знати поняття "статевий склад" (таблиця 9), "віковий склад" 

(мал. 191), "старіння населення", "статево-вікові піраміди". 
   
Уважно розглянути мал. 192, с. 243, мал. 193, с. 244 та з`ясувати 

які особливості має статево-вікова піраміда різних країн та від 

яких показників залежить її форма. Знати як розраховують 

середню очікувану тривалість життя. З`ясувати які існують 

типи відтворення насесення та вміти їх охарактеризувати 

(демографічна ситуація, приклади країн, проблеми та шляхи їх 

вирішення). Вміти пояснити демографічну ситуацію на Україні 

та яка демографічна політика здійснюється в країнах світу для 

вирішення демографічних проблем.

  2. Переглянути наступне навчальне відео.




    3. Опрацювати навчальний матеріал:

 Два типи відтворення населення

    Залежно від переважання впливу тих чи тих причин на природний рух населення у світі склалося два основні типи відтворення населення, що є характерними для різних типів країн.

       Першому (звуженому) типу відтворення населення притаманні низькі та дуже низькі показники народжуваності (10–16 осіб/тис.) і невисокої смертності (9–12 осіб/тис.), тому й низький природний приріст (1–7 осіб/тис.). Такий тип відтворення властивий здебільшого високорозвиненим країнам світу. Він спостерігається у Європі, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Японії. Низький рівень народжуваності тут пов’язують зі зростанням ролі жінки у суспільному житті, відсутністю ранніх шлюбів, підвищенням рівня культури суспільства, поширенням міського способу життя, «подорожчанням дитини», тобто збільшенням витрат на її утримання й освіту. На природний приріст населення тут також вплинули екологічні чинники, що призводять до зростання спадкових хвороб і дитячої смертності. Перший тип відтворення також характерний для більшості європейських країн із перехідною економікою, зокрема й для України. Головним чинником цього є економічна криза і, як наслідок, доволі низький рівень матеріального забезпечення родин. З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них – «старіння нації». 

 

  Тривалість життя у цих країнах є високою. Найвищі її середні показники демонструють Японія (84 роки), Австралія (83 роки), Швейцарія (83 роки), Італія (83 роки), Канада (82 роки), Франція (82 роки), Велика Британія (81 рік), Німеччина (81 рік), США (79 років). Утім учені вважають, що середня видова тривалість людського життя може сягати 110–140 років.

  В Україні середня тривалість життя становить 69 років: для чоловіків – 63,8 року, для жінок – 74,9 року. «Старіння нації» викликає зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні й соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працівників, а також спричинюється до подальшого зниження природного приросту населення.

  У деяких країнах Європи спостерігається явище депопуляції, коли рівень смертності є вищим за народжуваність. При цьому від’ємний природний приріст поступово призводить до вимирання населення. Цим явищем охоплені 24 європейські країни, зокрема деякі високорозвинені країни, наприклад, Німеччина (–2,8 ‰), Австрія (–1,6 ‰), Італія (–1,2 ‰), Фінляндія (–0,2 ‰). Тут явище депопуляції пояснюють високою часткою літніх людей, великою зайнятістю чоловіків і жінок у виробництві, значним відсотком розлучень, наслідками Другої світової війни. З 90-х років ХХ ст. депопуляція почала поширюватися у країнах із перехідною економікою: Болгарії (–5,3 ‰), Сербії (–4,6 ‰), Латвії (–3,8 ‰), Угорщині (–3,5 ‰), Естонії (–3,4 ‰). Депопуляція наявна і в одній країні Азії – Японії (–1,3 ‰).

  Зменшення абсолютної чисельності населення притаманне й демографічній ситуації в Україні. Так, у 2015 р. в нашій державі рівень народжуваності дорівнював 9,6 ‰, смертності – 13,9 ‰. Тобто природний приріст становив –4,3 ‰. У сільській місцевості темпи депопуляції ще більші через відплив молоді до міст. Села вимирають. Щотижня в Україні зникає одне село.

  Другий (розширений) тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються, та азіатських країн із перехідною економікою. Він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу, що зазнали «демографічного вибуху» у ХХ ст. Цьому типу відтворення населення притаманні високі та дуже високі показники народжуваності (29–50 ‰) і відносно низька смертність (7–12 ‰), а отже – високий природний приріст (18–30 ‰). Найвищим природним приростом у світі вирізняються африканські країни: Нігер (33,4 ‰), Уганда (33,2 ‰), Малаві (33,1 ‰). Високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини (у середньому з 6 осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні забобони тощо. За останні 50 років унаслідок зниження рівня смертності в цих країнах зросла й середня тривалість життя: в Африці – з 38 до 53 років, в Азії – із 41 до 63 років, у Латинській Америці – з 52 до 67 років. Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних із неконтрольовано високим приростом населення: нестача продуктів харчування, безробіття, брак коштів на розвиток соціальної сфери. 

     Демографічна політика

    Обидва типи відтворення населення спричиняють певні соціальні й економічні проблеми, тому більшість країн намагаються контролювати природний приріст населення, здійснюючи демографічну політику.

  Демографічна політика – це система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі.

      У наш час майже 130 країн ведуть активну демографічну політику. Серед них усі високорозвинені держави та понад 80 тих, що розвиваються.

    У розвинених країнах із першим типом відтворення демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. Перші такі спроби зробила Франція ще у ХІХ ст. Тепер цьому приділяють увагу багато країн. До основних заходів належать відпустки для догляду за дитиною, виплати при народженні немовляти, щомісячні виплати на дитину, суттєве зростання виплат на другу, третю й усіх наступних дітей, першочергове право на одержання квартири родинам із дітьми тощо.

    Більшість країн із другим типом відтворення населення вживають заходів, спрямованих на скорочення народжуваності. Найактивнішою демографічною політикою щодо зменшення народжуваності у ХХ ст. відзначилися Китай та Індія. Основними її напрямами були правовий, економічний і морально-психологічний тиск на населення. Закони, зокрема, збільшили шлюбний вік. Наприклад, в Індії для жінок – з 12 до 18 років, для чоловіків – з 14 до 21 року. У Китаї заборонено одружуватися молоді, яка здобуває освіту у вищих навчальних закладах, до закінчення навчання. Законом обмежено кількість дітей, яких дозволено мати: у Китаї – одна-дві дитини, в Індії та В’єтнамі – дві. У Китаї держава сплачує кошти на утримання однієї дитини, водночас стягуючи великі штрафи за другу. В Індії проводять пропаганду здорової, щасливої, забезпеченої родини з двома дітьми. Найважче здійснювати демографічну політику в арабських країнах через релігійні та національні традиції, другорядне становище жінки у суспільстві. Осторонь політики планування родини стоїть і більша частина африканського континенту.

  Демографічна політика – певне обмеження прав людини. У США такого регулювання немає. Громадянам надано повну свободу вибору щодо кількості дітей, багатодітні родини одержують допомогу через систему податкових пільг.

  У країнах Європи демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. Вона здійснюється за кількома напрямами.

  • По-перше, це фінансова допомога сім’ям: гранти на освіту, субсидії на житло, спеціальні цільові позики певним категоріям сімей, податкові пільги сім’ям з дітьми.
  • По-друге, запроваджено політику допомоги жінці одночасно як матері і як працівнику. Вона передбачає відпустки матерям (батькам) у зв’язку з народженням і вихованням дітей. Жінки мають спеціальні пільги у сфері зайнятості (робота вдома, неповний робочий день, гнучкий графік роботи).
  • По-третє, передбачено допомогу самотнім батькам, особливі пільги в забезпеченні дитячими дошкільними установами.
  • По-четверте, проводиться робота з підвищення стабільності сімей. Для цього регулюється мінімальний вік вступу до шлюбу, процедура розлучень, а також здійснюється програма планування сім’ї: забезпечення населення засобами контрацепції, політика щодо абортів.

    В Україні матерям, які народили дитину, держава надає грошову допомогу, забезпечує допологову відпустку та трирічну відпустку для догляду за дитиною, створює систему кредитування молодих сімей. 


                                  15 березня 8-Б клас

16 березня 8-А клас


Тема уроку: 

Узагальнення знань з тем: Грунти, природний 
світ, ландшафти України. Природокористування.

   
План роботи.

    
    1. Повторити параграфи 32 - 47. Згадати грунти та грунтові 

ресурси України, які рослини і тварини населяють територію

України. Які ландшафти поширені на території країни та, що 

таке природокористування.

    2. Виконати тести за наступним посиланням:

  
    Термін виконання - п`ятниця 19 березня.


18 січня 8-Б клас

19 січня 8-А клас


Тема уроку: 

Озера, штучні водойми. 

   
План роботи.

1. Опрацювати параграф 30. Згадати із попереднього матеріалу,

які бувають за походженням озерні улоговини, що відносять до 

штучних водойм. З`ясувати які озера за походженням улоговини

поширені на Україні, охарактеризувати їх за наступним планом:

1. Походження.

2. Місце утворення.

3. Приклади.

    Визначити які штучні води поширені на території України.

Уважно розібрати мал. 113, ст. 151 підручника та з`ясувати з 

якою метою створюють водосховища. визначити яку роль 

відіграють канали.

    Продовжити виконання в контурній карті практичної роботи 

№ 7, ст. 152 підручника.


  2. Переглянути наступні навчальні відео





 3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

В Україні близько 20 тис. озер, однак більшість з них є невеликими озерцями у долинах річок. Тільки 40 водойм мають площу понад 10 км², та й ті неглибокі. Розташовані озера по території України нерівномірно. Найбільші з них розміщені в пониззі Дунаю, на узбережжях Чорного й Азовського морів, Поліссі та в Карпатах. Вкрай мало їх у лісостеповій і степовій смугах. Здебільшого озера прісні; солоними є лише кілька десятків озер на півдні України.

Озера нашої країни різноманітні за походженням улоговин. 

Карстові озера утворились при розчиненні гірських порід водою. Таке походження мають Шацькі озера, що на Волині. Всього до них належать близько тридцяти озер, з яких найбільшим є Світязьке. Його називають геологічним дивом: знаходячись серед крейдових порід, які здатні розчинятися, озеро залишається повноводним. Це відбувається завдяки живленню не тільки атмосферними, а й напірними підземними водами. Вода в озері надзвичайно м’яка і прозора. Каналом Світязьке озеро з’єднується з Пулемецьким та Лукою. Загалом Шацькі озера стічні, знаходяться в басейні Західного Бугу. Невеликі карстові озера є на Поліссі, у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі (там їх називають “вікнами”).

Назва озера Світязьке за однією з версій у перекладі з литовської означає світле, біле, за іншою – походить від праслов’янського слова „вити”, тобто назва пов’язана з конфігурацією озера – звивисте, криве.

Найглибшим в Україні є Світязьке озеро, середня глибина якого становить 7 м, а максимальна – 58,4 м. Вода в ньому така чиста і прозора, що й на глибині 8 м видно дно.


Льодовикові (карові) озера утворились на дні колишніх лож гірських льодовиків і трапляються на схилах Чорногорського масиву в Карпатах. Це озера Бребенескул, Марічейка, Несамовите.

 

Найбільш високогірним озером в Україні є Бребенескул, що лежить на абсолютній висоті 1 801 м біля однойменної вершини Українських Карпат.

Загатні озера виникають внаслідок загородження водного потоку обвалом чи зсувом. Саме так у верхів’ях карпатської р. Тереблі утворилося озеро Синевир. Зусібіч воно оточене горами, порослими віковими соснами, смереками, буками. Озеро невелике, але достатньо глибоке (24 м).

 

Назву Синевир виводять від слів синій і вир – пучина, глибока яма. Кришталево чиста вода в озері має блакитний відтінок., за що в народі його називають „Морським оком”


У Закарпатті є декілька вулканічних озер, що утворилися після заповнення водою кратерів вулканів (Синє, Липовецьке).

Заплавні озера і озера-стариці – результат роботи річок. Заплавні озера виникають на заплаві річки внаслідок відокремлення рукава або затоки від основного русла річковими наносами. Заплавні озера Ялпуг, Кугурлуй, Кагул є найбільшими серед прісноводних озер України. Вони утворилися внаслідок затоплення заплави Дунаю її притоками, які відділені від головної річки піщаними валами чи дамбами. Протоками ці озера з’єднуються з Дунаєм і живляться його водами під час великих повеней.

 

Найбільшим за площею прісним озером в Україні є Ялпуг (149 км²), найбільшим прісноводним лиманом – Дністровський (360 км²)

Озера-стариці – це озера в старих  “покинутих” річкою руслах. Зазвичай невеликі за площею, вони поширені в долинах річок рівнинної частини України – в заплавах Дніпра, Десни, Сули, Псла, Сіверського Дінця. Водночас у деяких розширених і знижених місцях заплав річка може заливати великі площі (озера Люб’язь і Нобель на р. Прип’яті).

На рівнинних морських узбережжях поширені озера, які утворилися в результаті відокремлення від морів колишніх заток. Вони відгороджені вузькими й низькими пересипами з піску, гальки, черепашок чи гравію, що намиті морськими хвилями і прибережними течіями. Ці озера доволі великі, але мілководні. Більшість з них є лиманними озерами, тобто колишніми лиманами, перетвореними в озера. Лимани – видовжені (до 20 – 40 км) затоки, які утворюються в результаті затоплення морем долин річок біля їх гирл. Найбільші озера-лимани –  Дністровський і Молочний – прісні, з них існує стік у Чорне й Азовське моря. Є лиманні озера безстічні й солоні: Сасик-Кундук, Шагани, Алібей, Хаджибейський, Тилігульський лимани. Вони витягнуті на десятки кілометрів, але мілководні – глибина не перевищує 3 м, тому вода в них прогрівається до +30ºС. Часто лимани мають цілющі грязі. Відомий лікувальними грязями, на базі яких працюють численні курорти, Куяльницький лиман.

Уздовж берегів Степового Криму є відокремлені пересипами затоки, які утворилися в результаті затоплення морем сухих долин та балок. Через ділянки пересипів морська вода продовжує проникати в озера й насичувати їх солями. Такі озера називають сивашами. За походженням це залишкові (реліктові) озера. Вони так само неглибокі, мають високу солоність води і великі відклади лікувального мулу – цілющих грязей. Найбільші озера-сиваші – Донузлав і Сасик-Сиваш, поряд з яким знаходиться місто-курорт Євпаторія. Грязі Сакського озера унікальні у всьому світі своїм складом і цілющим впливом на організм людини. Для оздоровлення людей використовуються також грязі солоних лиманів.

Озером інколи називають затоку Азовського моря Сиваш. Вона майже повністю відокремлена від моря піщаною косою Арабатська Стрілка і з’єднана з ним лише вузькою протокою на півночі. Солоність води в затоці-озері понад 220 ‰. Його солі – цінна мінеральна сировина.

 

Назви озер Сасик і Сиваш перекладаються з тюркських мов майже однаково – Озеро, що має запах гнилі та Гниле озеро.


Штучні водойми

Крім природних, в Україні є багато штучних водойм – ставків і водосховищ.

 

Ставки, яких налічується майже 29 тис., являють собою перегороджені греблями частини невеликих річок або заповнені водою балки. Вони є в усіх регіонах України і використовуються для розведення риби та відпочинку людей.

Водосховища – це великі штучні водойми, створені для нагромадження води і подальшого її використання та регулювання стоку річки протягом року. Найбільші з них споруджено на Дніпрі – Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське. Вони утворюють каскад – групу, розміщену уступами за течією річки. Створення Дніпровського каскаду тривало майже півстоліття з 20-х років ХХ ст. і було пов’язане з використанням води Дніпра для виробництва електроенергії. Перше Дніпровське водосховище створювалося насамперед для покращення судноплавства на ділянці дніпровських порогів та для потреб ГЕС, а Каховське мало на меті забезпечити у першу чергу зрошування посушливих степових територій.

Потужна ГЕС є супутником Дністровсього водосховища на однойменній річці. Великі штучні водойми є також на Сіверському Дінці (Печенізьке водосховище), Осколі (Червонооскольське), Південному Бузі (Ладижинське) та інших річках. Вони створені біля ТЕС і АЕС, промислових центрів і великих міст, їх води зрошуюють чимало сухих земель. Проте з водосховищами пов’язана й низка негативних явищ. Їх води так сильно розмивають береги, що вони щорічно відступають на десятки метрів. Щоб цьому запобігти здійснюють укріплення берегів водосховищ бетонними плитами. Поширеним негативним явищем влітку є „цвітіння” води – сильне розмноження дрібних водоростей, які при цьому поглинають з води велику кількість кисню. Це в свою чергу призводить до масової загибелі риби. Для запобігання цього розводять білого амура і товстолобика – риб, які живляться фітопланктоном, очеретом і осокою.

 

Найбільшим за площею водосховищем в Україні є Кременчуцьке площею 2 252 км², найглибшим – Дніпровське глибиною 54 м.

Канали. Щоб забезпечити перерозподіл вод по території задля потреб господарства створюють штучні річки – канали.  Ними постачають воду для  найбільших промислових районів і міст, зрошують і осушують землі.

Найдовший в Україні Північнокримський канал. Він є найбільшим і за об’ємом води, що транспортується. Канал простягнувся від Каховського водосховища через Перекопський перешийок до м. Керчі. Більша частина каналу проходить у земляному руслі, що спричиняє значне просочування води вглиб. Північнокримський канал працює сезонно: його заповнення починається в березні, а в листопаді подача води припиняється. В даний момент не працює, у звязку з подіями пов'язаними з Росією.  Від нього у різні боки відходять зрошувальні канали, які творять цілі системи (найбільшою з них є Краснознам’янська).

У Каховському зрошувальному каналі, який так само відходить від Каховського водосховища, вода утримується протягом всього року. На всій його протяжності рух води здійснюється самопливом, без допомоги насосних станцій. Щоб запобігти просочуванню води вглиб по всій його довжині русло вкрите ґрунтово-плівковим екраном. В останні роки водозабір в усі канали істотно зменшився.

Водопостачання для промислових районів і міст здійснюється каналами Дніпро – Донбас, Сіверський Донець – Донбас, Дніпро – Кривий Ріг. На Поліссі і в Західній Україні створено густу мережу вузьких осушувальних каналів і ровів, якими у річки скидаються води з надмірно зволожених територій.

 

Найдовший канал в Україні – Північнокримський (400 км). Його штучне русло має ширину 115 м і глибину 6 м.

Штучні озера і річки. Озерами штучного походження є затоплені водами кар’єри, в яких припинено видобуток корисних копалин. Такими є Солотвинські соляні озера, Яворівське озеро на місці сірчаного кар’єру, водойми у гранітних кар’єрах на Українському щиті. Чимало малих річок на окремих ділянках течуть у викопаних людиною руслах. Така каналізація природних водотоків здійснювалася в Україні у ХХ ст. з метою спрямлення течій річок і осушення їх заплав.


    

Тема уроку: 

Болота і підземні води. 

   
План роботи.

  1. Опрацювати параграф 31. Згадати із попереднього матеріалу,

які природні умови сприяють утворенню боліт, які води 

розрізняють серед тих, що залягають під землею. З`ясувати  

яки типи боліт розрізняють за походженням, формою поверхні,

складом рослинності. З`ясувати чим низинні болота 

відрізняються від верхових. Визначити як утворюються підземні

води, чим вони відрізняються від поверхневих. З`ясувати де в 

Україні поширені болота та які великі артезіанські басейни є в 

країні. Охарактеризувати особливості забезпечення України

водними ресурсами.

  2. Уважно опрацювати наступний матеріал. 

Болота


Ділянки земної поверхні з надмірним зволоженням називають болотами або мочарами. В Україні вони займають близько 2 % території. Поширені здебільшого невеликі болота, що зосереджені на Поліссі та в долинах річок. За характером живлення, формою поверхні і складом рослинності болота ділять на три основні типи: низинні, перехідні і верхові.

В Україні найбільше низинних боліт. Вони розташовуються у зниженнях – на місці колишніх озер або в заплавах річок. Найбільші низинні болота утворилися на Поліссі, в долині Дніпра та його приток, плавнях Дунаю. Щороку в повінь їх заливає вода й у місцях, де вона залишається впродовж літа, утворюються грузькі, непрохідні ділянки.

Верхові болота лежать на підвищених ділянках – здебільшого вододілах. Найбільше верхове болото в Україні знаходиться в Українських Карпатах – у зниженні на Полонинському хребті на висоті близько 1 800 м. Воно утворилося внаслідок заболочування низки невеликих озерець.

 

Близько 10% площі боліт в Україні перебувають під охороною


Підземні води


 В Україні артезіанські води залягають у декількох артезіанських басейнах: Дніпровсько-Донецькому, Волино-Подільському, Причорноморському.

Найбільшим артезіанським басейном в Україні є Дніпровсько-Донецький, розташування якого відповідає Придніпровській низовині та правобережжю Київщини. Максимальна потужність шару підземних вод в ньому досягає 800 м.

Найбільше різних за складом мінеральних вод зосереджено в Українських Карпатах: у Передкарпатті води типу Нафтуся використовують відомі курорти Моршин і Трускавець, води Поляна Квасова, Свалявська, Лужанська – курорти Закарпаття. Цінні лікувальні властивості має Миргородська вода (Полтавська область), Березівська (Харківська область).

Термальні води – теплі з температурою понад +20 °С – залягають в районах вулканізму, тобто в районі Вулканічного хребта в Українських Карпатах (в Закарпатській області). В світі їх широко використовують з лікувальною метою.

На Закарпатті курорт Берегово та Косино використовує термальні води, нагріті внутрішнім теплом Землі до +70°С. Через свердловину, завглибшки понад 300 м, гарячі хлоридно-натрієві води наповнюють великий басейн. Плаванням в басейні лікують захворювання опорно-рухового апарату та серцево-судинні хвороби.

 

Загальні запаси підземних вод в Україні перевищують 20 км³ за рік. Прісні води залягають на глибинах 300 – 400 м у північних регіонах України і на глибині 100 – 150 м – у південних. Глибше води засолені. Підземні води, що просочуються з поверхні, фільтруються шарами різних гірських порід. Тому їх якість зазвичай вища, ніж поверхневих. Це обумовлює широке використання підземних вод як питних і для господарських потреб. Проте й підземні води, на жаль, забруднюються. Нерідко трапляються випадки забруднення підземних вод побутовими стоками, стічними водами промислових і транспортних підприємств. Тому підземні води необхідно раціонально використовувати і охороняти від забруднення.


Водні ресурси


Поверхневі, підземні та морські води становлять водні ресурси країни. Основна роль у забезпеченні населення і господарства прісною водою належить поверхневим водам, передусім річкам. За загальними запасами річкового стоку (близько 210 км3 за рік) Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Однак сумарна величина запасів ще не характеризує реальної водозабезпеченості в країні. Лише чверть річкового стоку формується на території нашої держави (місцевий стік), решта надходить з-поза її меж. Більш як половина річкового стоку – це так званий транзитний стік, який здійснюється Кілійським гирлом Дунаю і не відіграє суттєвого значення для господарських потреб України. Отож, за показниками реальної водозабезпеченості, розрахованими на одного мешканця, Україна перебуває на останніх місцях серед європейських країн. Це стосується як поверхневих, так і підземних водних ресурсів. Головну роль у водозабезпеченні населення й господарства України відіграють води басейну Дніпра.

Найвищу забезпеченість прісною водою мають північні й західні області, насамперед, Київська та Закарпатська, а найнижчу – АР Крим, Донецька, Харківська, Луганська, Одеська та Миколаївська області. Тому в багатьох містах і селах південної частини України відчувається нестача води.

   
    3. Переглянути наступні навчальні відео.



 
    4. Виконати тести за наступним посиланням




11 січня 8-Б клас

12 січня 8-А клас

Тема уроку: 

Річки. 

    Шановні учні, ми починаємо з вами знайомсво із новою 

темою нашого курсу: "Води суходолу і водні ресурси". Тому 

будьте дуже уважні! 

План роботи.

  1. Опрацювати параграф 28. Згадати із попереднього матеріалу,

яке живлення мають річки, чим різниться характер течії 

рівнинних і гірських річок. Вивчити поняття "падіння річки", 

"похил річки".  Знати від чого залежить густота річкової 

мережі. З`ясувати які існують типи живлення та режими річок. 

Уважно розібрати схему річкової долини, мал. 102, ст. 141 

підручника, охарактеризувати роботу яку виконують річки. 

Розв`язати в робочому зошиті географічну задачу ст. 142 

підручника.

  2. Переглянути наступний відеоролик. 




    3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

Загалом в Україні понад 63 тис. природних водотоків. Серед них найбільше струмків (довжиною менше 10 км) і малих річок (завдовжки до 100 км). Середніх річок (від 100 до 500 км) – трохи більше ста, а великих (довжиною понад 500 км) – лише 14.

Розподіл річок по території країни залежить, насамперед, від рельєфу та клімату. Найбільша густота річкової мережі в Українських Карпатах і Кримських горах, найменша – на Причорноморській низовині. У найбільш посушливій її частині – між Дніпром і затокою Сиваш – постійних водотоків взагалі немає, а тимчасові утворюються лише під час танення снігу або зливових дощів.

Найдовша річка України і третя за довжиною в Європі (після Волги і Дунаю) – Дніпро завдовжки 2 201 км (протяжність в межах України – 981 км).

Більшість річок України є рівнинними, у тому числі й найдовші – Дніпро і Південний Буг із притоками, що входять до їх річкових систем. Гірськими є деякі річки Українських Карпат і невеликі річки Південного берега Криму. Більшість річок, що беруть початок у Карпатах та на північних схилах Головного пасма Кримських гір, є гірсько-рівнинними (Дністер, Тиса, Прут та їх притоки, Салгир та ін.).

ЖИВЛЕННЯ І РЕЖИМ РІЧОК. Кліматичні умови території України визначають надходження води в річкові системи, тобто їх живлення. В Україні річки мають змішаний тип живлення. Основна частка в ньому припадає на атмосферні опади (сніг і дощ): ними річки поповнюються переважно навесні і влітку. Загалом у річках рівнинної частини країни переважає снігове живлення, а в гірських – дощове. Живлення підземними водами становить не більш як 20% і переважає взимку. У степовій зоні влітку окремі малі річки пересихають.

Повінь на річках рівнинної частини України настає навесні під час танення снігу. Вона триває від 10 днів на малих річках до півтора місяця – на великих. Паводки упродовж усього року трапляються в Карпатах, Прикарпатті і Закарпатті. Річки там мають неширокі заплави, тому рівень води в них швидко піднімається. На гірських річках Криму паводки характерні здебільшого навесні та взимку. На річках рівнинної території України паводки бувають рідше. Межень – найнижчий рівень води у річках – буває переважно при літніх посухах і в морозні зими.

Взимку річки в Україні вкриваються кригою. Льодостав (суцільний льодовий покрив) встановлюється в грудні і триває зазвичай 2 – 3 місяці. На гірських річках стійкий льодовий покрив не утворюється через швидку течію.

Найбільший річний стік мають Дунай, Дніпро, Дністер. Серед малих і середніх річок більший річний стік у річок півночі й заходу країни, де надмірне й достатнє зволоження. Значно менший він у річок, що збирають воду у районах з недостатнім зволоженням (на півдні).

Найбагатоводнішою річкою в Україні є Дунай, річний стік якого становить близько 123 км3, що вдвічі більше, ніж у Дніпра.

РОБОТА РІЧОК. Річки виконують велику роботу: руйнують (розмивають і змивають) гірські породи, переносять частинки цих порід і відкладають їх у вигляді наносів уздовж русла чи в гирлі. Результатом їх довготривалої роботи є формування річкових долин і дельт.

Внаслідок ерозії виробляються тераси – пологі ділянки зі схилами-уступами. Вони є залишками колишніх днищ долини, що були тоді, коли річка текла на вищому рівні. Річки України мають до 7 терас, найбільше їх – в долині Дністра та його приток – 11.

Рівнинні річки мають широкі (іноді до кількох кілометрів) річкові долини переважно з пологими схилами. Русло в них звивисте, з меандрами, рукавами, протоками, островами, на заплавах багато стариць. Для гірських річок характерні здебільшого вузькі, глибокі долини з крутими схилами. Їх русла слабозвивисті, кам'янисті, з порогами та водоспадами. На окремих ділянках річка може утворювати каньйон – вузьку, глибоку долину з майже прямовисними схилами й вузьким дном. Каньйони формуються в гірських районах Криму й Карпат і на височинах, які зазнали тектонічного підняття. Наприклад, каньйони мають ліві притоки Дністра – Смотрич, що стікають з Подільської височини.

Найглибшим в Україні є Великий каньйон Криму завглибшки 230 – 320 м і завдовжки понад 3 км, який місцями звужується до 3 м. Розташований каньйон, дном якого тече річка Аузун-Узень, на північному схилі Ай-Петрінської яйли.

В результаті руйнівної роботи річка має не тільки рідкий (водний), але й твердий стік. Ним називають увесь твердий матеріал, який переноситься річкою у завислому і розчиненому вигляді. Від кількості речовин, що містяться в 1 м3 води, залежить каламутність води. Найвищі показники твердого стоку і каламутності води мають гірські річки Українських Карпат і Криму, а також ті, що перетинають височини лісостепу і степу. Найменший твердий стік у річок лісової зони. Твердий стік поступово відкладається у вигляді наносів нижче за течією і виноситься головними річками в моря чи озера. Там він нагромаджується на дні або ж відкладається у гирлах річок у вигляді островів, що творять дельту. Дельти мають найбільші річки України – Дунай і Дніпро.

Найбільшу в Україні дельту і одну з найбільших в Європі утворює Дунай. Її площа становить 5 640 км2. Щороку дельта висувається в Чорне море на 30 м. Вона порізана численними протоками, вкрита озерами, поросла очеретом. Це – дунайські плавні.

Переважна більшість річок України (94%) належить до басейнів Чорного й Азовського морів. Тільки річки західної частини країни відносяться до басейну Балтійського моря. Окремі невеликі річки на півдні країни не мають стоку в Світовий океан. Такий розподіл річкового стоку зумовлений загальною будовою поверхні України.

 

В Україні проходить Головний європейський вододіл. Він розділяє басейни річок, що стікають у північні (Балтійське та Північне) і південні (Середземне, Чорне й Азовське) моря. Лінія вододілу проходить через м. Львів, в межах якого починаються 7 малих річок: вода трьох  з них стікає у Західний Буг, що прямує до Балтійського моря, а чотирьох – у Дністер, який впадає у Чорне море. Отож, краплини дощу, що впали на гребінь даху львівського будинку, можуть згодом опинитися у різних морях, віддалених один від одного більш як на тисячу кілометрів.



Тема уроку: 

Основні річкові басейни України. 

  
План роботи.

  1. Опрацювати параграф 29. Згадати із попереднього матеріалу,

що називають річковою системою та річковим басейном. 

З`ясувати які річки належать до басейнів Чорного, Азовського 

та Балтійського морів. Виконати в робочому зошиті роботу з 

картою мал. 105, ст. 143. Виконати на контурній карті 

практичну  роботу № 7, ст. 147 підручника.


  2. Переглянути наступний відеоролик. 



  3. Уважно опрацювати наступний матеріал.

Річки басейну Чорного моря


Найдовшою річкою України є Дніпро: його загальна протяжність від витоків до гирла становить 2 201 км, а в межах України – 981 км. Це третя за довжиною і площею басейну річка Європи (після Волги і Дунаю).

Дніпро пливе серединою України з півночі на південь. Він збирає води майже з половини площі країни, отримуючи їх з північних, західних і східних територій. Річка бере початок з невеликого болота на Валдайській височині в Росії на висоті 220 м над рівнем моря. Далі тече територією Білорусі і в Україну входить як велика рівнинна річка з широкою долиною. Вона має звивисте русло з обмілинами, рукавами й острівцями. Глибина Дніпра становить 3 – 12 м, ширина – 700 – 1 500 м. В його заплавах багато озер-стариць, заболочених ділянок. Правий берег річки високий і гористий, а лівий – низький і рівнинний. Там, де Дніпро перетинає Український кристалічний щит (між Дніпропетровськом і Запоріжжям), колись були пороги, які повністю перегороджували річку. Тепер усі вони затоплені водами Дніпровського водосховища. Низка водосховищ, споруджених на Дніпрі, не тільки затопила пороги, а й дуже змінила його береги, спрямила русло. Серед води багато островів (Хортиця у межах м. Запоріжжя, Труханів у межах м. Києва). Кількома гирлами впадає Дніпро у Дніпровський лиман, а з нього одним широким гирлом – у Чорне море.

Дніпро має понад 1 150 малих, середніх і великих приток. Найбільші з них Прип’ять (права) і Десна (ліва) приносять майже половину річного річкового стоку. Серед приток Прип’яті найдовшими є Стир і Горинь зі Случчю, а серед приток Десни – Сейм. Великими правими притоками є також Тетерів, Рось, Інгулець, лівими –  Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара. Живлення головної річки та її приток змішане. Навесні танення снігу зумовлює повінь, влітку і взимку спостерігається межень, восени інколи трапляються паводки. Льодостав триває з грудня до березня. Дніпро має великий річний стік (53,5 км3), тому є важливим джерелом водопостачання для населення і різних галузей господарства. Дніпровські води „напоюють” сотні міст і сіл, що розташовані на його берегах, а також каналами спрямовуються для промислових потреб Донбасу і Кривбасу, зрошення сухих степів Причорномор’я і Криму. Дніпро – важлива транспортна магістраль. Річка судноплавна на всій довжині. Важливе значення Дніпра і як джерела енергоресурсів. Його води обертають турбіни кількох гідроелектростанцій, які виробляють найдешевшу електроенергію. Проте внаслідок будівництва водосховищ були затоплені великі площі родючих земель, перенесено на нові місця багато поселень, знищено чимало культурних та історичних пам'яток. Щорічно зростає забруднення дніпрових вод. Особливо небезпечним є забруднення радіонуклідами, що потрапили в донні відклади внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. Тому Дніпро потребує належного захисту.

Стародавні греки називали Дніпро Борисфен (широке місце), римляни – Данапріс, а слов’яни – Славута. Назву Дніпро пов'язують з найдавніше зафіксованими варіантами: латинською Данапріс, східнослов’янською Данапр, українською Дніпер, російською Днєпр, білоруською Дняпр. Стосовно її походження є кілька версій: від фракійського Дана – вода та іпр – той, що розливається, глибока вода. Паралельні назви Славута, Славутич ймовірно утворилися від праслов’янських слів: слоу – текти або слава – чиста, прозора, або слуті – славитися, або  словять – знаменитий.

Другою за довжиною і площею басейну річкою в Україні є Південний Буг. Це єдина з найбільших річок, яка повністю збирає свої води з території України. Найдовша річка, що повністю протікає в Україні, – це Південний Буг завдовжки 806 км.

Найбільшими притоками є Синюха та Інгул. Басейн річки здебільшого знаходиться в межах Українського щита, тому вона та її притоки порожисті. На окремих ділянках трапляються каньйони з гранітними берегами. Південний Буг впадає в лиман, що є відгалуженням Дніпровського лиману. Судноплавна річка лише в нижній течії. На річці побудовано кілька малих гідроелектростанцій, на її берегах розташовано три обласних центри – Хмельницький, Вінниця, Миколаїв.

Південний Буг вперше згадує Геродот у V ст. до н. е. під назвою Гіпаніс – Кінська (на її берегах тоді водилися табуни диких коней), турки називали її Аксі – Біла вода. У місцевій вимові назва звучить Бог, рідше Біг, що ймовірно на праслов’янській мові означає потік, ручай.

Дністер має довжину 1 362 км, в межах України – 705 км. Його витік знаходиться на схилах Карпат. У верхів'ях це типово гірська річка, у середній течії він перетворюється на рівнинну річку з широкою долиною. Між Подільською і Передкарпатською височинами долина Дністра звужується і набуває каньйоноподібної форми. Його річище надзвичайно звивисте. Впадає Дністер у широкий Дністровський лиман, який вузьким гирлом з’єднаний з Чорним морем. Найбільші притоки – Стрий,  Лімниця, Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа. Дністер і його притоки мають змішаний тип живлення. Повінь настає навесні, влітку й восени бувають паводки. Води Дністра використовуються для водопостачання населених пунктів та підприємств, зрошення полів. На річці збудовано ГЕС. У середній і нижній течії Дністер судноплавний, проте нині річка майже не використовується як транспортний шлях. На берегах Дністра знаходяться такі відомі історико-культурні центри, як Галич, Хотин, Білгород-Дністровський.

 

Дністер вперше згадується Геродотом під назвою Тіріс, пізніше скіфи називали його Тірас, молдовани і румуни – Ністру, українці – Дністр. Ймовірно ці назви означають швидка вода.

На межі України з Румунією своєю нижньою течією (завдовжки 175 км) протікає друга за довжиною річка Європи – Дунай (загальна протяжність – 2 960 км). Він є однією з найбільш повноводних річок Європи, річний стік якого становить близько 123 км3, що вдвічі більше, ніж у Дніпра.

Впадає у море кількома гирлами. Одне з них – Кілійське – протікає по кордону України і Румунії. Ним проходить найбільший стік проходить. Кілійська частина дельти активно висувається в Чорне море на відстань до 180 м за рік. Дельта порізана численними протоками, вкрита озерами, поросла очеретом. Це – дунайські плавні – унікальне місце зимівлі і відпочинку під час перельотів багатьох птахів. Дунай має змішаний тип живлення, в якому переважають дощові води. Річка замерзає тільки в дуже холодні зими. Найбільшими притоками Дунаю, що беруть початок в Україні, є Тиса, Прут з Черемошем і Сірет. Вони починаються в Карпатах, де мають стрімку течію, безліч порогів і водоспадів. Їх води несуть багато мулу та каміння, що згодом відкладаються на рівнинах. Дунай – важлива транспортна магістраль Європи.

До нашої ери нижню частину Дунаю греки називали Істр, верхню – Данувій, а кельти – Дунавіус, угорці – Дуна, румуни Дунапреа, болгари – Дунав, що означає велика текуча вода.

Дунай протікає через Німеччину, Австрію, Словаччину, Угорщину, Сербію, Хорватію, Болгарію, Румунію, Україну. Каналом він сполучений з Рейном, який судноплавний на території Німеччини, Швейцарії, Франції та Нідерландів. Цією водною транспортною мережею з України можна дістатися до найбільшого порту світу – Роттердаму, що знаходиться у гирлі Рейну.

Річки басейну Азовського моря


Найбільша річка на сході України – Сіверський Донець, який є притокою Дону. Верхів’я і пониззя річки знаходяться в Росії, довжина в межах України – понад 670 км. Тече у звивистому річищі, має досить широку долину. При перетині Донецького кряжа долина звужується, трапляються скелясті схили. Найвищий рівень води в річці буває навесні, а влітку вона сильно міліє. Найбільші притоки – Оскіл, Айдар, Лугань. На річці багато міст і промислових підприємств, які забруднюють її стічними і шахтними водами.

До середніх за довжиною річок басейну Азовського моря належать Кальміус, Берда, Молочна, Салгир. Вони протікають у посушливих районах і тому маловодні, а Салгир у нижній течії пересихає.

Річки басейну Балтійського моря та внутрішнього стоку


До Балтійського моря несуть свої води Західний Буг і Сян, які є притоками  Вісли. Західний Буг і його притоки починаються і течуть на рівнинній території, тоді як карпатське верхів’я Сяну є гірським.

До басейну внутрішнього стоку належать деякі річки в Одеській області. Зокрема Великий, Середній і Малий Куяльники. Вони впадають у Хаджибейський і Куяльницький лимани, які втратили зв'язок з Чорним морем. Річки влітку пересихають.














14 грудня 8-Б клас



Тема уроку: 


Геоморфологічна будова України. Корисні 
копалини: паливні корисні копалини України.

    Шановні учні, ми продовжуємо  з вами знайомсво із 

природними умовами та ресурсами України. Будьте уважні! 


План роботи.

  1. Опрацювати параграф 19. Згадати із попереднього  

матеріалу, які зовнішні сили діють на земну поверхню, які 

форми рельєфу утворюються під дією вітру та поверхневих 

вод. Охарактеризувати письмово в зошиті основні форми 

рельєфу на Україні за планом:


1. Тип рельєфу

2. Процеси

3. Форми рельєфу

4. Поширення в Україні

    Опрацювати параграф 20. Уважно розібрати класифікацію 

корисних копалин ст. 102 підручника. Опрацювати мал. 73 та 

виконати роботу з картою на ст. 103 підручника.

  2. Переглянути наступні відеоролики.








    3. Уважно опрацювати наступний матеріал

 Сучасний рельєф України сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, які діяли протягом кайнозойської ери. Походження та закономірності поширення різних форм і типів рельєфу вивчає галузь фізичної географії – геоморфологія.

   Геологічні структури, неотектонічні рухи, а також давні і сучасні кліматичні умови зумовили виникнення різноманітних за походженням типів і форм рельєфу на території України: тектогенних, вулканогенних, денудаційних, водно-ерозійних, морських, льодовикових і водно-льодовикових, гравітаційних, карстово-суфозійних, еолових. 


Тектогенні — це форми рельєфу, що утворилися внаслідок деформації земної кори. Ними є складчасті хребти Карпат і Кримських гір, Причорноморська западина і т. п. 

  Вулканогенні форми рельєфу поширені в Карпатах (Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет), на Закарпатській низовині (Берегівське горбогір'я), в Кримських горах (Карадаг, Аюдаг та ін.). На Керченському півострові є грязьові вулкани з відносними висотами до 50 м. 


 Грязьові вулкани — це різні за формою природні конусоподібні утворення, з яких постійно або періодично викидаються на поверхню грязьові маси, горючі гази, тверді уламки. Виникнення їх зумовлене особливостями геологічної будови та нафтогазоносністю Керченського півострова. Грязьові вулкани там розташовані поодинці або групами. Найбільша активність їх припадає на неогеновий період. Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, періодично діючі та згаслі. Виверження постійно діючих грязьових вулканів відбувається спокійно. Розташовані вони в овальних улоговинах, на дні яких підносяться конуси заввишки до 1,5—2,0 м і містяться озера. Періодично діючі вулкани викидають грязьові маси один раз за кілька або десятки років. Виверження відбувається протягом кількох діб і супроводжується вибухами, місцевими землетрусами, іноді самозайманням газу. В сучасному рельєфі це — конічні горби або похилі підвищення заввишки до 60 м. Всього на Керченському півострові відомо близько 50 грязьових вулканів, більша частина з них — згаслі. З грязьовулканічними структурами пов'язані родовища залізних руд (Новоселівське, Баксинське та ін.), глини, що використовуються для виробництва керамзиту, вапняки. Грязь вулканів є лікувальним засобом. 

Денудаційні форми рельєфу — ті, що утворилися в результаті денудації — руйнування гірських порід водою, льодом, вітром. Вони поширені на Поліській низовині, Подільській, Придніпровській і Донецькій височинах, в Приазов'ї. Це — останці, пасма, вали, виходи гранітів, уступи. В передгір'ї Кримських гір ними є Зовнішнє і Внутрішнє пасма, розділені долиною, що має ширину 4—5 км. На Подільській височині — це товтровий бар'єр, утворений вапняковими підняттями і кряжами з широкими плоскими вершинами і крутими схилами.

Водно-ерозійні форми рельєфу утворюються текучими водами. Це — річкові долини, балки, яри. Вони мають велике поширення в Україні, що зумовлено вологістю клімату, наявністю покривних порід, які легко руйнуються тимчасовими потоками. 

Морські  акумулятивні форми (акумуляція — накопичення) — коси — на Азово-Чорноморському узбережжі (Арабатська Стрілка). 

   Морський прибій і зсуви — підступний ворог Азово-Чорноморського узбережжя України. Постійні обвали, розмиви, шторми «з'їдають» за рік 1,0—1,5 м берегів. Для попередження зсувів і обвалів будують протизсувні споруди. В Україні захисту потребує узбережна смуга завдовжки 1 800 км (від гирла Дунаю до Керченської протоки). 

Трапляються форми рельєфу, викликані порушеннями гірських порід, що сталися під тиском льодовика. Вони дістали назву гляціодислокацій (від латинської гляціс — лід і французької дислокаціон — зміщення).

     В Україні гляціодислокації пов'язані з дніпровським зледенінням. У результаті тиску льодовиків утворились складки, насуви, які добре виражені в рельєфі. Відомими утвореннями цього типу є Канівські гори, Мошногірський кряж, куполоподібні «гори» Пивиха, Калитва, Кленова, що знаходяться у Середньому Придніпров'ї. Такого ж походження горби і пасма, що спостерігаються на територіях Київської і Житомирської областей. У межах Волинської області гляціодислокації утворюють підвищення на поверхні височин.

    Карстово-суфозійні форми — печери і поди. Карст поширений в районах залягання крейдових, гіпсових і вапнякових тріщинуватих порід, тобто в тих, що розчиняються у воді.

Гравітаційні форми рельєфу утворюються під впливом сили тяжіння (гравітації). Ці форми рельєфу — результат обвалів, осипищ, зсувів. Вони характерні для Південного берега Криму, Карпат, правобережних схилів долини Дніпра та інших річок. 

Еолові форми рельєфу — піщані горби, пасма поширені на Поліссі, в долинах річок і їх дельтах, у пониззі Дніпра (Олешківські піски)на морських косах.

 Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі. Складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами»), висотою близько 5 м, і негустою рослинністю.

   Знаходяться ці піски у Цюрупінському районі (нова назва Цюрупінська – Олешки), за 30 км на схід від м. Херсон. Дніпровські піски існували здавна, але Олешківська пустеля у нинішньому своєму вигляді з'явилися порівняно недавно: через випасання величезних отар овець у ХІХ ст., які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.


Нерівності земної поверхні, утворення або зміна яких пов'язані з діяльністю людини, називаються антропогенними формами рельєфу. До таких форм рельєфу належать: численні терикони шахт (Донбас, Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, Криворізький залізорудний басейн), глибокі та великі за площею кар'єри (Кривий Ріг, Новий Роздол, вапнякові кар'єри Вінниччини, Хмельниччини, Тернопільщини та ін.), земляні насипи і виїмки (залізниці, автомобільні шляхи, канали, греблі штучних водойм тощо).

   Найбільший вплив на природні ландшафти спостерігається в містах. Центральна частина Донбасу практично втратила природну основу і саме внаслідок втручання людини перетворилася на типовий індустріальний краєвид. Те саме можна сказати і про центральну частину Придніпров'я та деякі інші регіони України.


На південь від Києва добре збереглися так звані Змієві, а в Причорноморському Придністров'ї Троянові вали — унікальні пам'ятки давньої історії. Це могутні, як на свій час, оборонні споруди. Вони створювалися для захисту від набігів кочівників. Висота насипних земляних валів досягала десяти і більше метрів, ширина — 8-10 м, ширина на вершині — 5-7 м, загальна їх довжина — кілька сотень кілометрів. Назва «Змієві вали» походить, ймовірно, з відомої легенди про давньоруських богатирів, які впрягли у великий плуг переможеного змія і виорали ним глибокі борозни та поклали високі скиби — вали.

19 жовтня 8-Б клас

20 жовтня 8-А клас

Тема уроку: 

Міжнародна система відліку  часу. 

    Шановні учні, ми починаємо з вами знайомсво із важливою 

темою нашого курсу: "Україна на карті годинних поясів. Тому 

будьте дуже уважні! 


План роботи.

  1. Опрацювати параграф 13. Згадати із попереднього матеріалу, які географічні наслідки має рух Землі навколо своєї осі, що таке меридіани. Вивчити поняття "місцевий час", "поясний час".  Знати на скільки градусів Земля обертається за 4 хвилини та за 1 годину. Уважно розібрати приклади роз`вязку задач ст. 65, 66 підручника. Опрацювати мал. 36 та виконати роботу з картою на ст. 67 підручника.

  2. Переглянути наступний відеоролик.

    3. Уважно опрацювати наступний матеріал

                                                                     Місцевий час

     Земля обертається навколо своєї осі і робить один повний оберт приблизно за добу – 24 години. У кожну мить доби однаковий час спостерігається у будь-якій точці одного й того самого меридіана. Цей час прийнято називати місцевим (сонячним) часом. Якщо змінюється довгота місця спостереження, змінюється й місцевий час. За одну годину Земля повертається на 15° (360°:24), тобто різниця в часі між пунктами, розташованими на одній паралелі й віддаленими один від одного на 15°, становить одну годину. Наприклад, якщо в Донецьку (близько 38° сх. д.) 12 година, то у Самборі Львівської області (близько 23° сх. д.) буде 11 година.

     Чим більша відстань одного меридіана від іншого, тим більша різниця між ними в часі. Коли в Києві полудень, на протилежному боці земної кулі (на відстані 180° на захід або схід від Києва) в цю мить буде північ.

    За Римською міжнародною угодою 1883 р., за початковий меридіан для географічних довгот лічби прийнято Гринвіцький меридіан, який проходить через астрономічну обсерваторію в Гринвічі поблизу Лондона і має довготу 0°00'00". Місцевий гринвіцький час, що відраховується від півночі, умовились називати всесвітнім, або світовим, часом. Різниця в градусах між довготою Гринвіцького меридіана й довготою місцевого меридіана і становить різницю місцевого часу між цими меридіанами в один і той самий момент. Наприклад, різниця між Гринвічем і Фастовом Київської області становить 30°, або 2 годину. Тож коли у Гринвічі північ, у Фастові у цей момент 2 година ночі, а в Єкатеринбурзі (Росія) – 4 година ночі, в Якутську – 8 година ранку, а у Петропавлівську-Камчатському 11 година дня, майже обідній час.

                                                                      Поясний час

        У практичній діяльності зручніше користуватися так званим поясним часом, який запропонував у 1878 р. канадський інженер С. Флемінг. Ідея С. Флемінга полягає у тому, що вся поверхня земної кулі умовно поділена меридіанами на 24 годинні пояси, кожний шириною 15°. Кожному з 24-х годинних поясів присвоюється відповідний номер від 0 (нульового) до 23-го. Нульовим меридіаном є 24-й. У межах поясу один час – місцевий, визначений за середнім меридіаном цього поясу. Час сусіднього поясу відрізняється на 1 годину. Пояси відлічують від Гринвіцького меридіана на схід, оскільки Земля обертається із заходу на схід. Номер поясу показує, на скільки годин час даного поясу відрізняється від Гринвіцького (на схід від Гринвіча час доби збільшується, на захід – зменшується). Поясний час було схвалено на Міжнародному астрономічному конгресі у 1884 р. З 1883 р. поясний час введено у США і Канаді, з 1924 р. – в Україні.

     Хоч видовженість території України із заходу на схід і становить понад 22°, вся країна лежить у другому годинному, або східноєвропейському, поясі (нульовий пояс має назву західноєвропейського, а перший – середньоєвропейського).

     Годинні пояси і в інших країнах не завжди проходять строго за меридіанами – враховуються їх державні кордони або адміністративні межі. Це робиться для зручності організації життєдіяльності жителів країни.

                                                   Де ж починається кожна нова доба?

    Домовились, що початком нової доби вважати 12-й годинний пояс (у Тихому океані, меридіан 180°). Це лінія зміни дат. Усі, хто перетинає цю умовну лінію, потрапляє з однієї доби в іншу. Так, перетинаючи цю лінію зі сходу на захід, потрібно додати одну добу – тому що на схід від лінії вже розпочалася нова доба, а на захід – ще продовжується попередня. Перетинаючи цю лінію з заходу на схід, відлічують двічі одну й ту саму добу.

   Декретний час було встановлено в колишньому СРСР у 1930 р. декретом (постановою) уряду з метою повнішого використання населенням денного світла і рівномірнішого витрачання електроенергії протягом доби. Для цього поясний час було переведено на одну годину вперед. У 1992 р. декретний час в Україні було скасовано, а в Росії він залишився, тому київський час відрізняється від московського (декретного) на 1 годину.

   В Україні, як і в усій Європі, вводиться так званий літній час. Щорічно в останню неділю березня стрілки годинника переводять на 1 годину вперед, в останню неділю жовтня – на 1 годину назад. Робиться це з тією самою метою, що і у випадку застосування декретного часу.





   
  


25 березня 

Тема уроку: Статево-віковий склад населення

 світу та України


План роботи.


  1. Опрацювати параграф 50. Згадати із попереднього матеріалу, що таке "демографія", "природний рух", "механічний рух". Знати поняття "статевий склад" (таблиця 9), "віковий склад" (мал. 191), "старіння населення", "статево-вікові піраміди". 
   Уважно розглянути мал. 192, с. 243, мал. 193, с. 244 та з`ясувати які особливості має статево-вікова піраміда різних країн та від яких показників залежить її форма. 
    Знати як розраховують середню очікувану тривалість життя. З`ясувати які існують типи відтворення насесення та вміти їх охарактеризувати (демографічна ситуація, приклади країн, проблеми та шляхи їх вирішення). 
   Вміти пояснити демографічну ситуацію на Україні та яка демографічна політика здійснюється в країнах світу для вирішення демографічних проблем.

  2. Переглянути наступне навчальне відео та презентацію.



 3. Виконати тести за наступним посиланням





 




24 квітня

Тема уроку: 

План роботи.

   

05 травня 


Тема уроку: Релігійний склад населення світу та 

України.


План роботи.


   1. Пригадати з історії, коли в Україні було запроваджене 

християнство, які пам`ятки культури вам відомі. Опрацювати 

параграф 57Уважно розглянути мал. 208 на с. 280 підручника 

та поясниити  географічну класифікацію релігій

    Охарактеризувати три світові релігії: християнство, іслам та 

буддизм. Пояснити регіональні відмінності релігійних вірувань

в Україні. З`ясувати структуру віруючих в Україні (мал. 209). 

Пригадати які найбільші релігійні пам’ятки нашої країни вам 

відомі.

     2. Переглянути наступне навчальне відео.



    3. Виконати тести за наступним посиланням

https://forms.gle/Qq7rEHMkfaLTdovB8




08 травня 


Тема уроку: Зайнятість населення в світі й 

Україні.


План роботи.


   1. Пригадати які існують вікові групи населення, як 

впливають демографічні процеси на кількість працездатного 

населення. Опрацювати параграф 58. З`ясувати, що таке 

трудові ресурси та економічно активне населення. Уважно 

розглянути мал. 212 на с. 286 підручника та пояснити поділ 

працездатного населення на економічно активне та економічно 

неактивне. Розібрати яким є пенсійний вік для чоловіків та 

жінок в Україні. Охарактеризувати вплив кількості та якості

трудових ресурсів на розвиток господарства окремої країни. 

З`ясувати які існують проблеми безробіття і зайнятості в світі 

та Україні.

     2. Переглянути наступну презентацію.








2 комментария:

  1. Так, я можу погодитися з тим, що деякі так звані заклиначі є шахрайством, тому що я став жертвою кілька тижнів тому, тому що я так прагнув повернути свого коханого чоловіка Шкурко, звідки я знаю, що деякі заклиначі є шахраями це коли ви починаєте спілкуватися з ними по електронній пошті або телефону Whatssap, і немає жодних доказів того, що ваша робота була виконана або показуючи вам фотографії поперечного розрізу їх храму під час процедури привороту, або ви просите розповісти заклинателя Ви, що робити у себе вдома, любовна процедура написання має бути практичною, вимовляючи молитви-заклинання також у вашому особистому вільному просторі вдома. Заклинатель Дрігбіновії реальний, тому що він розповість вам, як зробити приворот самостійно у вашому будинку, вільному місці вночі, коли всі інші сплять у вашому домі, а потім Дрігбіновія дасть вам інструкцію, як зробити так, щоб молитва заклинала працювала. самостійно, не турбуючи і не вимагаючи більше грошей. Ось як відрізнити фальшивого заклинателя і справжнього справжнього працюючого заклинателя, який добре працює. Я виявляю це сам, і це працює для мене після того, як я прочитаю якусь молитву заклинання у своєму власному домі, Дрігбіновія розповість мені все, що потрібно було зробити. Я уважно виконувала всі його вказівки і протягом наступних двох днів мені подзвонив мій колишній коханий Шкурко, він повернувся до мене того ж тижня, коли була зроблена молитва привороту. це дійсно так, я скористався цією можливістю, щоб порекомендувати канал заклинань Drigbinovia всім, хто шукає справжнього заклинателя, щоб терміново повернути колишнього партнера doctorigbinovia93@gmail.com WhatsApp його за номером +12162022709 або Viber +12066713285 дякую всім за те, що ви взяли час читати, і я бажаю всім удачі та щастя у ваших любовних стосунках/шлюбах. благослови вас бог.

    ОтветитьУдалить
  2. Привіт глядачам онлайн! Я тут, щоб поділитися своїм свідченням про те, як мені допомогли повернути дружину. Я був шахраєм, і моя дружина ловила мене кілька разів. Я намагався виправити себе, і щоразу обманював знову і знову. Здається, я не усвідомлював, що вона для мене значила, поки вона не залишила мене в спокої. Я почав шукати спосіб повернути її, але, здається, нічого не виходило ідеально, поки я не натрапив на статтю про доктора УЕЙЛА, який допоміг багатьом людям у всьому світі відновити стосунки. Я зв’язався з ним за номером у WhatsApp за номером +2347054019402, і він запевнив мене, що моя дружина повернеться до мене протягом кількох тижнів із його потужною магією, і я заплатив деяку суму євро за матеріали, необхідні для роботи. Дивно, але моя дружина повернулася додому через кілька тижнів, сказавши, що все ще любить мене, і я поклявся ніколи більше їй не зраджувати. Все завдяки DR WALE. WhatsApp/Viber: +2347054019402 або drwalespellhome@gmail.com

    ОтветитьУдалить