Увага!
Шановні батьки та учні,
25.10-29.10.2021 - дистанційне навчання!
12 листопада онлайн-урок 7-А о 12:007-Б о 13:00
посилання буде надане у Viber
08 листопада
Тема уроку: Загальні особливості клімату та кліматичні пояси Африки.
План роботи.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Особливості клімату Африки сформувалися внаслідок дії системи кліматотвірних чинників. Більша частина материка розташована між тропіками, і через це клімат Африки характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації. Відповідно, значна частина материка має високі температури, і тому Африка вважається найжаркішим материком. Тут є області, де температура повітря деколи перевищує +50°С (найвища температура на Землі - +58° С, зареєстрована поблизу міста Тріполі.)
В широтах Африки над океаном панують постійні вітри - пасати, що значно впливає на розподіл опадів. Південно-східний пасат дме з Індійського океану, тому приносить вологі повітряні маси. Північно-східний пасат – з Євразії, й викликає суху погоду. Південно-західні затримують Драконові та Капські гори, що впливає на перерозподіл опадів: велику кількість їх одержують прибережні райони, за горами опадів мало.
У формуванні клімату узбережжя Африки значну роль відіграють морські течії. Тому малозволоженими є північно-західне узбережжя (через холодну Канарську течію), південно-західне (через Бенгальську), східне (через Сомалійську). Навпаки, добре зволоженими є західні і південно-східні береги завдяки теплим течіям (відповідно Гвінейській та Мозамбіцькій).
Найбільша кількість опадів припадає на екваторіальні райони: басейн річки Конго (Заїр) і узбережжя Гвінейської затоки - 2000-3000 мм за рік, а на схилах гір – до 9000 мм. На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. клімат Африки тропічний, у Північній півкулі пустельний, дуже сухий. У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік).
Африка лежить в межах семи кліматичних поясів. Через те, що екватор перетинає материк навпіл, кліматичні умови дзеркально повторюються від екватора до країв материка. На території Африки виділяються екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних пояси. Крайні південна та північні частини материка розташовані в субтропічних поясах.
Екваторіальний пояс охоплює територію, що простягається на 5-6° широти на південь і північ від екватора. Тут переважають екваторіальні повітряні маси. Для екваторіального поясу характерні незначний середній річний хід температури повітря, незначні добові й річні її амплітуди (+26ºС, +28ºС). Тут помітна деяка відмінність термічного режиму в напрямі від Гвінейської затоки в глибину материка, зумовлена впливом режиму атмосферних опадів і континенту.
Клімати субекваторіальних поясів обох півкуль Африки формуються під вирішальним впливом відповідно двох типів повітряних мас - екваторіальних влітку і тропічних узимку. У межах субекваторіального поясу чітко виділяються вологий літній і посушливий зимовий періоди, що відіграє важливу роль у річному розвитку природи й господарській діяльності людини.
Від узбережжя Атлантичного та Індійського океанів до центральних районів субекваторіального поясу наростає вплив континентальних тропічних мас повітря. Доказом цього є відомості про частоту і тривалість харматану, як називають тут північно-східні пасатні потоки, що виносять з тропічного поясу в субекваторіальний пояс пил і пісок прилеглих пустель.
Тропічні кліматичні пояси в Африці представлені в обох півкулях. Для них характерні високі температури повітря і ґрунту при незначних кількостях атмосферних опадів і запасах вологи в атмосфері. Середні місячні температури повітря влітку становлять понад 30 °С, а взимку 20 °С. Поверхня ґрунту в ряді місць прогрівається до 80—90 °С. Річна кількість атмосферних опадів у середньому не перевищує 150 мм. Подекуди випадає 1—3 мм опадів, а нерідко по 5-10 років не буває і краплі дощу. Над більшою частиною території поясу влітку виникають потужні висхідні потоки в атмосфері, але хмари не утворюються, бо рівень конденсації знаходиться на висоті 5-5,5 км.
У західній частині тропічного поясу Північної Африки хмари не утворюються через формування в атмосфері низхідного потоку повітря під впливом холодної Канарської океанічної течії. У деякі періоди на узбережній частині взимку виникають тумани.
У Сахарі вітер прокидається і лягає спати разом із сонцем. Вітри відіграють значну роль у житті пустелі. Спостереження показують, що тут у середньому зі 100 днів тільки шість бувають безвітряними. Погану славу мають гарячі вітри на півночі Сахари, що надходять з центру пустелі і за кілька годин знищують урожай. Сильні вітри (самуми) спричинюють пилові й піщані бурі. Швидкість вітру під час бурі сягає 50 м/с. У повітря здіймаються маси піску і дрібних камінців. Бурі настають і затухають раптово, залишаючи після себе хмари сухого пилового «туману», що повільно осідає.
Хамсин — сухий, гарячий південний вітер у північно-східній частині Африки.
Хабуб - (араб. Той, що дує несамовито) – сильна піщана буря в пустелях Єгипту й Аравії (на півночі Судану, у басейні Верхнього Нілу). У дощовий сезон хабуб передує сильній грозовій зливі, що звичайно починається не більш ніж через 2 години після початку бурі. Xабуб пов’язаний зі стрімким рухом (до 60 км/год) холодного атмосферного фронту, поперед якого утворюється хмара у вигляді стіни пилу висотою до 1,5 км і шириною до 30 км. Пил піднімається нагору на кілька кілометрів.
Тропічний кліматичний пояс Південної Африки характеризується великою контрастністю розподілу кліматичних елементів, зумовленою циркуляційними особливостями атмосфери над континентом і прилеглими частинами Атлантичного та Індійського океанів.
У західній (атлантичній) частині клімат тропічного поясу Південної Африки формується під впливом постійного перенесення океанічних тропічних повітряних мас з півдня. Над холодними потоками Бенгельської океанічної течії виникають інтенсивні тумани. Незначні кількості опадів і температури 20-18°С спричинюють формування типових пустинь, прикладом яких є Наміб. Клімат тут тропічний пустельний.
У східній (індійській) частині тропічного поясу Південної Африки протягом року бувають атмосферні опади з океанічних повітряних мас. Оскільки цей максимум досягає найвищої активності влітку, то й опади в цю пору бувають частішими й інтенсивнішими. Температури повітря улітку становлять 26-28°С, а взимку знижуються до 20-22 °С, що при достатньому зволоженні повітря і ґрунту забезпечує розвиток вічнозелених лісів. Тут формується вологий тропічний клімат.
Субтропічні кліматичні пояси. Крайні північні і південні частини обох півкуль Африки - це субтропічні кліматичні пояси у вигляді вузьких смуг, що простягаються із заходу на схід.
У субтропічному кліматичному поясі Північної Африки виділяють кліматичну область – середземноморську. Ця область охоплює північно-західну окраїну Північної Африки, у тому числі Атлаські гори. Літо тут жарке і сонячне. В цей час у горах і на узбережжі формується місцева бризова і гірсько-долинна циркуляція, у процесі якої переноситься волога й виникають опади, переважно у вигляді дощів.
Узимку в результаті інтенсивної дії циклонів випадають дощі, а в Атлаських горах - сніг, що формує сніговий покрив на 80-100 днів. Завдяки достатньому зволоженню в горах розвивається деревна рослинність. Частину опадів використовують для штучного зрошування сільськогосподарських угідь влітку на узбережжях і в долинах.
Влітку в східних районах цього поясу жарка погода дещо послаблюється стійкими північними вітрами - етезіями. У центральних районах, навпаки, часто проносяться великі сухі південні вітри - сірокко, які виносять тропічні маси повітря з великою кількістю континентального пилу.
Субтропічний кліматичний пояс Південної Африки, незважаючи на його невеликі розміри, характеризується значними контрастами в режимі атмосферних опадів, температури і вологості повітря, що пов'язано із своєрідністю циркуляційних процесів в атмосфері й океані цієї частини нашої планети.
На заході виділяють середземноморську кліматичну область, а на сході – з рівномірним зволоженням.
05 листопада онлайн-урок 7-А о 12:007-Б о 13:00
посилання буде надане у Viber
01 листопада
Тема уроку: Тектонічна будова, рельєф, корисні копалини Африки.
План роботи.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Найвища точка над рівнем моря - вулкан Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина Ассаль - 155 м.
Середня висота поверхні материка становить 750 м (друге місце після Азії).
У зв'язку з тим, що Африка лежить більшою частиною в межах давньої Африкано-Аравійської платформи, її рельєф переважно рівнинний. Великі гірські масиви займають тільки п'яту частину території материка. За переважаючими висотами Африку умовно поділяють на дві частини: північно-західну (Низьку Африку, де висота нижче 1000 м) та південно-східну (Високу Африку, з відмітками понад 1000 м).
В кайнозої та мезозої в межах Високої Африки Африкано-Аравійська платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір'я та Східноафриканське плоскогір'я. Водночас опускання окремих блоків платформи на сході Африки зумовило виникнення цілої системи глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський грабен (Східноафриканські розломи – рифти – довжиною – 4000 км від Суецького перешийку дном Червоного моря до річки Замбезі. Ширина сягає до 120 км). Тут відбувалися виливи магми і виверження вулканів. В наш час окремі з них уже згасли, як, наприклад, найвища вершина Африки гора Кіліманджаро (5895 м).
Там, де щити – нагір’я Ахаггар, Тібесті, Дарфур.
Западини – Калахарі, Конго
Вулкани – Кіліманджаро, Кенія, Камерун
Пояси складчастості займають невеликі площі Африки. На північному сході материка знаходяться Атлаські гори. Їх південні хребти утворилися внаслідок зіткнення Африканської та Євразійської літосферних плит в герцинську епоху горотворення палеозойської ери, а північні – молоді – альпійського віку. На південному сході та півдні континенту простяглися давні Капські гори (герцинського горотворення). На південному сході простягаються Драконові гори, що мають вигляд стрімкої стіни заввишки близько 3000 м, що обривається до океану.
Африка багата на різноманітні корисні копалини. Переважання на континенті давніх магматичних порід спричинило багатство його надр рудами різних металів.
Вони утворилися в товщах застиглої лави в розколинах давнього фундаменту платформи. Африка має великі запаси залізних руд та бокситів. Великі їх запаси є в Гвінеї та Камеруні. Африка займає перше місце серед інших материків за запасами марганцевих руд, хромітів, кобальту, алмазів (98% видобутку, Зх. та Пд. Африка), золота; друге місце – за запасами мідних та уранових руд. На території материка (Алжир, Лівія, Нігерія) після ІІ-ої світової війни виявлено великі запаси нафти та природного газу.
29 жовтня онлайн-урок 7-А о 12:007-Б о 13:00
посилання буде надане у Viber
25 жовтня
Тема уроку: Особливості географічного положення Африки.
План роботи.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Африка - другий за величиною після Євразії материк. Його площа складає 29,9 млн.км.кв., а разом з небагатьма островами, що лежать біля берегів материка - близько 30,3 млн.км.кв.
Африка розміщена між 37°20’ пн.ш. і 34°52’ пд.ш.
Населення - близько 740 млн. осіб.
Материк розташований по обидва боки від екватора, який перетинає Африку майже посередині. Територія Африки видовжена з півночі на південь. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина з заходу на схід на півночі складає 7500 км (мис Альмаді - мис Рас-Хафун), на півдні - близько 3100 км.
Африка омивається водами двох океанів та їх морями: з заходу і півночі - Атлантичним океаном, зі сходу і півдня - Індійським океаном, з півночі - Середземним морем, з північного сходу - Червоним морем. Африка наближена до Євразії, з якою зв'язана Суецьким перешийком, а Червоним морем відділяється від неї. Від Європи Африку відокремлюють Середземне море і Гібралтарська протока.
Найбільшою затокою материка є Гвінейська. Найбільший острів - Мадагаскар, який відокремлений від материка Мозамбікською протокою. Цей острів має материкове походження. Вулканічне походження мають острови Мадейра, Зеленого мису, Канарські, Коморські. Найбільший півострів - Сомалі.
Африка - другий за величиною після Євразії материк. Його площа складає 29,9 млн.км.кв., а разом з небагатьма островами, що лежать біля берегів материка - близько 30,3 млн.км.кв.
Африка розміщена між 37°20’ пн.ш. і 34°52’ пд.ш.
Населення - близько 740 млн. осіб.
Материк розташований по обидва боки від екватора, який перетинає Африку майже посередині. Територія Африки видовжена з півночі на південь. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина з заходу на схід на півночі складає 7500 км (мис Альмаді - мис Рас-Хафун), на півдні - близько 3100 км.
Африка омивається водами двох океанів та їх морями: з заходу і півночі - Атлантичним океаном, зі сходу і півдня - Індійським океаном, з півночі - Середземним морем, з північного сходу - Червоним морем. Африка наближена до Євразії, з якою зв'язана Суецьким перешийком, а Червоним морем відділяється від неї. Від Європи Африку відокремлюють Середземне море і Гібралтарська протока.
Найбільшою затокою материка є Гвінейська. Найбільший острів - Мадагаскар, який відокремлений від материка Мозамбікською протокою. Цей острів має материкове походження. Вулканічне походження мають острови Мадейра, Зеленого мису, Канарські, Коморські. Найбільший півострів - Сомалі.
Історія дослідження материка
У Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, що 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вдовж берегів Червоного моря на південь. Фараони посилали своїх підданих у країну Пунт (нині Ефіопія і Сомалі), звідки привозилися слонова кістка, золото, цінні породи дерев.
Найзначніші географічні відкриття у VІ ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними моряками. За три роки вони обігнули Африку, довівши, що вона зусібіч оточена водою.
Натомість для європейців і азіатів Африка, яка була найближчим сусідом Євразії, протягом багатьох віків залишалася таємничою. Грекам, римлянам, арабам вона уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, що простягнувся аж до екватора. Багато віків існувало переконання, що життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується.
З VII ст. арабські купці перетинали Сахару і екватор. Пізніше арабські мандрівники відкрили Коморські острови, а в ІХ ст. досягли Мадагаскару. Відомий вам уже марокканський мандрівник Ібн Баттута у ХІV ст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару та дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан.
У XV ст. чималі зусилля для дослідженні берегової лінії Африки доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії і Агульяс.
Через 10 років потому відкриття південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так „розвідники Індії” встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорношкірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства.
Натомість внутрішні райони материка залишалися невідомими. У ХІХ ст. англійський лікар Давид Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід. Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка, описав рослини і тварин. У 1849 р. Лівінгстон перетнув Калахарі і встановив, що це – не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготовки, наніс об’єкти на карту. Лівінгстон дуже хотів знайти витоки Нілу, але тяжко захворів і помер.
Розширив і поглибив знання про Центральну Африку також англійський дослідник Генрі Стенлі, який очолював велику англо-американську експедицію. Вона обстежила кілька великих озер континенту, річку Конго та верхів’я Нілу.
Досліджував далеку Африку і наш земляк Єгор Ковалевський, який здобув освіту у Харкові. У 1847–1848 рр. його, гірського інженера, відрядили в Єгипет для допомоги у пошуках родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато подорожував. Ковалевський описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я. Він першим припустив, що головним джерелом Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ніл, верхів’я якого слід шукати в екваторіальних районах Африки. Талановито написаними дорожніми замітками мандрівника зачитувався сам Тарас Шевченко.
Василь Юнкер — російський мандрівник і дослідник Африки. В 1875 р. Юнкер здійснив велику подорож по Лівійській пустині. Згодом В. В. Юнкер зробив велику подорож у глибину екваторіальної Африки (1877—78 pp.); тут він відвідав район вододілу між Нілом і правими притоками р. Конго.
Микола Вавилов у 1926 році здійснив важливу для науки експедицію. в північно-східну Африку. Ботаніка цікавили насамперед осередки виникнення культурних рослин. Багато часу він присвятив Ефіопії, де зібрав більше шести тисяч зразків культурних рослин і знайшов близько 250 видів пшениці. Крім цього, було отримано дуже багато інформації про дикорослих представників флори. Микола Вавилов їздив по всьому світу, досліджуючи і збираючи рослини. Про свої подорожі він написав книгу «П'ять континентів».
Географічні карти Африки були остаточно уточнені тільки в середині ХХ ст. Проте й досі багато таємниць материка не розкрито.
15 жовтня
У Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, що 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вдовж берегів Червоного моря на південь. Фараони посилали своїх підданих у країну Пунт (нині Ефіопія і Сомалі), звідки привозилися слонова кістка, золото, цінні породи дерев.
Найзначніші географічні відкриття у VІ ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними моряками. За три роки вони обігнули Африку, довівши, що вона зусібіч оточена водою.
Натомість для європейців і азіатів Африка, яка була найближчим сусідом Євразії, протягом багатьох віків залишалася таємничою. Грекам, римлянам, арабам вона уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, що простягнувся аж до екватора. Багато віків існувало переконання, що життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується.
З VII ст. арабські купці перетинали Сахару і екватор. Пізніше арабські мандрівники відкрили Коморські острови, а в ІХ ст. досягли Мадагаскару. Відомий вам уже марокканський мандрівник Ібн Баттута у ХІV ст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару та дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан.
У XV ст. чималі зусилля для дослідженні берегової лінії Африки доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії і Агульяс.
Через 10 років потому відкриття південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так „розвідники Індії” встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорношкірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства.
Натомість внутрішні райони материка залишалися невідомими. У ХІХ ст. англійський лікар Давид Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід. Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка, описав рослини і тварин. У 1849 р. Лівінгстон перетнув Калахарі і встановив, що це – не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготовки, наніс об’єкти на карту. Лівінгстон дуже хотів знайти витоки Нілу, але тяжко захворів і помер.
Розширив і поглибив знання про Центральну Африку також англійський дослідник Генрі Стенлі, який очолював велику англо-американську експедицію. Вона обстежила кілька великих озер континенту, річку Конго та верхів’я Нілу.
Досліджував далеку Африку і наш земляк Єгор Ковалевський, який здобув освіту у Харкові. У 1847–1848 рр. його, гірського інженера, відрядили в Єгипет для допомоги у пошуках родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато подорожував. Ковалевський описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я. Він першим припустив, що головним джерелом Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ніл, верхів’я якого слід шукати в екваторіальних районах Африки. Талановито написаними дорожніми замітками мандрівника зачитувався сам Тарас Шевченко.
Василь Юнкер — російський мандрівник і дослідник Африки. В 1875 р. Юнкер здійснив велику подорож по Лівійській пустині. Згодом В. В. Юнкер зробив велику подорож у глибину екваторіальної Африки (1877—78 pp.); тут він відвідав район вододілу між Нілом і правими притоками р. Конго.
Микола Вавилов у 1926 році здійснив важливу для науки експедицію. в північно-східну Африку. Ботаніка цікавили насамперед осередки виникнення культурних рослин. Багато часу він присвятив Ефіопії, де зібрав більше шести тисяч зразків культурних рослин і знайшов близько 250 видів пшениці. Крім цього, було отримано дуже багато інформації про дикорослих представників флори. Микола Вавилов їздив по всьому світу, досліджуючи і збираючи рослини. Про свої подорожі він написав книгу «П'ять континентів».
Географічні карти Африки були остаточно уточнені тільки в середині ХХ ст. Проте й досі багато таємниць материка не розкрито.
Тема уроку: Природні комплекси материків.
План роботи.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Географічна оболонка — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.
Верхня межа її проходить на висоті 50 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5 км нижче від їхнього дна.
Потужність географічної оболонки досягає 60-65 км.
Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця та пов'язані з внутрішньою будовою Землі.
Географічній оболонці притаманні цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між складовими її частинами; нерівномірність розвитку в просторі й часі, зокрема ритміка процесів і явищ (добова і сезонна), зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами, безперервність розвитку.
Зональність – закономірна зміна природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. У горах спостерігається інша закономірність – висотна поясність – зміна природних компонентів з висотою: від підніжжя до вершини.
Комплекс – (з латинської – поєднання, сукупність складників, що становлять єдине ціле).
Кожний природний комплекс (ПК) утворений із взаємопов’язаних природних компонентів: гірських порід, повітря, води, ґрунтів, рослин і тварин.
Географічна оболонка – найбільший природний комплекс, що охоплює всю земну кулю.
Географічні пояси – це найбільші зональні природні комплекси, які широкими смугами простягаються у широтному напрямку і змінюють один одного від екватора полюсів. Вони різняться між собою кількістю тепла, переважаючими повітряними масами і пануючими вітрами.
Їх є 13: екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних, два субтропічних, два полярних, субарктичний і субантарктичний, арктичний і антарктичний.
Природні зони – території, що виділяються різним співвідношенням тепла і вологи в межах одного географічного поясу.
Екологічні проблеми – проблеми, пов’язані з порушенням зв’язків у середовищі існування всього живого.
Природні ресурси – багатства природи, які людина використовує в господарській діяльності.
Всі природні ресурси поділяють на дві групи: вичерпні і невичерпні.
Використання вичерпних природних ресурсів приводить до їх зменшення або повного зникнення. Вичерпні ресурси можуть бути відновними і невідновними. Відновлювані ресурси здатні самовідновлюватися за порівняно короткий час. До них належать вода, ґрунт, рослинність, тваринний світ. Невідновлювані ресурси – це такі вичерпні ресурси, що не здатні до самовідновлення. До них належать корисні копалини: нафта, газ, вугілля, рудні і нерудні корисні копалини.
До невичерпних природних ресурсів відносять сонячна енергія, енергія вітру, внутрішньоземне тепло, енергія припливів. Вони вважаються невичерпними, тому що їх використання не призводить до зменшення запасів.
05 травня онлайн-урок
7-Б о 12:007-А о 13:00
посилання буде надане у Viber
Тема уроку: Тихий океан. Географічне
положення, тектоніка, рельєф дна.
План роботи.
28 квітня онлайн-урок
7-Б о 12:007-А о 13:00
посилання буде надане у Viber
Тема уроку: Узагальнення знань з розділу
Євразія.
План роботи.
1. Виконати тести за наступним посиланням. Термін виконання до 20 години 28.04.2021!
26 квітня
Тема уроку: Населення Євразії. Держави Європи
та Азії.
План роботи.
3. Опрацювати наступний матеріал:
Державні кордони країн Євразії постійно змінювалися протягом історії людства. На території Європи виникли стародавні цивілізації Греції, Римської імперії, на території Азії — Вавилона, Ассирії, Індії та Китаю. Численні військові походи, загарбницькі війни, приєднання нових земель призводили до зникнення одних та виникнення інших держав. Минав час, розпадалися одні імперії, виникали інші, зникали й з’являлися держави.
Загалом формування сучасної політичної карти світу закінчилося в останньому десятилітті XX ст. У ці роки остаточно отримала незалежність і сформувала свою державу й наша батьківщина — Україна. Вона є найбільшою за площею країною Європи.
Нині на політичній карті Євразії налічується 93 країни й території. 91 з них — незалежна. На території Євразії знаходяться найбільші за площею держави світу — Росія і Китай. Площа Росії (17 млн км²) майже така ж, як територія Південної Америки, а Китаю (9,6 млн км²) — на третину більша за Австралію. Поряд з такими велетнями в Євразії історично сформувалися держави-карлики, які займають територію меншу за Київ. Найменшою країною світу є Ватикан (0,44 км²).
У Євразії також знаходяться найбільші за кількістю населення держави світу — Китай та Індія. Населення кожної з них перевищує 1 млрд чол.
Держави Євразії є дуже різними за рівнем економічного розвитку. Тут злидні існують поряд з розкішшю, а новітні досягнення науки і техніки — з пережитками середньовіччя. 26 євразійських країн офіційно вважаються високорозвиненими. Серед них найвищим рівнем розвитку вирізняються Японія, Німеччина, Франція, Великобританія та Італія. У багатьох державах Євразії проживають великі групи українців, зокрема в Росії, Казахстані, Молдові, Польщі.
4. Підготуватися до підсумкових тестів за розділом Євразія, опрацювати параграф 39-49.
21 квітня онлайн-урок
7-Б о 12:007-А о 13:00
посилання буде надане у Viber
Тема уроку: Вертикальна поясність гір Євразії.
Зміна природи материка людиною
План роботи.
19 квітня
Тема уроку: Природні зони Євразії. Напівпустелі й пустелі. Субтропічні ліси. Савана. Субекваторіальні та екваторіальні ліси.
План роботи.
2. Клімат
3. Грунт
4. Рослини
5. Тварини
2. Переглянути наступне навчальне відео.
3. Виконати тести за наступним посиланням.
14 квітня онлайн-урок
7-Б о 12:007-А о 13:00
посилання буде надане у Viber
Тема уроку: Природні зони Євразії.
Арктичні пустелі, тундра, ліси помірного поясу.
План роботи.
Природні зони
На півночі континенту зони тягнуться суцільною смугою, а південніше від тайги змінюються не тільки з півночі на південь, але і з заходу на схід. Це пояснюється різницею в кількості опадів, яка зменшується від окраїн материка до внутрішніх областей. У природі зон арктичних пустель, тундри і лісотундри в Євразії багато спільного з подібними зонами Північної Америки. Однак у Євразії ці зони не заходять так далеко на південь, як у Північній Америці.
Природні зони помірного поясу досить різноманітні.
Зона хвойних лісів (тайга) простягнулася від Атлантичного до Тихого океану. Кліматичні умови у зоні змінюються із заходу на схід; це зумовлює відмінності у видовому складі дерев. На заході переважають сосна і ялина на підзолистих ґрунтах, у Західному Сибірі в умовах сильної заболоченості ростуть ялиця і сибірський кедр (кедрова сосна), у Східному Сибірі на мерзлотно-тайгових ґрунтах поширена модрина, а на узбережжі Тихого океану — темнохвойна тайга з даурської модрини, ялиці, корейського кедра. У тайзі водиться багато цінних хутрових тварин (соболь, горностай, куниця), з великих тварин — лосі, бурі ведмеді, рисі; селиться багато птахів.
Зона змішаних і широколистяних лісів розташована лише на заході і сході помірного поясу. Змішані ліси ростуть на дерново-підзолистих, а також бурих і сірих лісових ґрунтах. Для європейських широколистяних лісів найбільш характерні дуб і бук, клен і липа, граб і в'яз. На сході зони в умовах мусонного клімату ростуть маньчжурський горіх, амурський оксамит, дуб, липа, у підліску багато вічнозелених чагарників, зустрічаються зарості бамбука. Природних лісів збереглося дуже мало. В Європі вони поступилися місцем вторинним лісам і штучним насадженням, в яких переважають хвойні дерева, а в Азії — ріллі. Багато тварин винищені або стали рідкісними і знаходяться під охороною.
Лісостепи і степи розташовані в центральних частинах материка, де зменшується кількість опадів і збільшується випаровуваність. Степи — безлісі простори з трав'янистою рослинністю, під якою утворюються родючі чорноземні ґрунти; із тварин переважають гризуни. Степи і лісостепи майже цілком розорані, і тільки в заповідниках збережено їх природні ландшафти. У Китаї збереглися ділянки сухих степів, які використовують під пасовища.
Напівпустелі і пустелі помірного поясу лежать у центральних частинах континенту, де дуже мало опадів, жарке літо і холодна зима. Рослинність (полин, солянка, саксаул, піщана осока) розріджена, е ділянки пустель із сипучими пісками. У ґрунтах багато мінеральних солей і мало органічних речовин. Серед тварин переважають плазуни, гризуни і копитні.
У західній частині субтропічного поясу розташована зона твердолистяних лісів і чагарників. Завдяки м'якій і вологій зимі рослини тут вегетують цілий рік, однак нестача вологи у період найбільш інтенсивного сонячного випромінювання призвела до появи в рослин пристосувань, що зменшують випаровування. У минулому тут зростали ліси з вічнозеленого кам'яного дуба, лавра, мирта, диких маслин, суничного дерева. Ця рослинність майже повсюдно винищена, тому що тут здавна займаються землеробством. Для зони характерні коричневі і червоноколірні ґрунти, які відзначаються родючістю і придатні для вирощування субтропічних культур.
На сході поясу розташована зона субтропічних мусонних лісів. Ліси складаються із порід лавролистяних, камфорних дерев, магнолій, заростей бамбука, поширених на жовтоземних і червоноземних ґрунтах. Диких тварин майже не збереглося.
У субтропічних пустелях на нагір'ях Передньої Азії і півдні Центральної Азії особливо багато ефемерів, які за період коротких весняних дощів встигають пройти весь цикл розвитку. З тварин тут живуть антилопи, гієни, лисиця-фенек та ін.
Природа зони тропічних пустель багато в чому нагадує природу пустель Північної Африки. У субекваторіальному поясі на рівнинах і в міжгірних улоговинах формуються савани, а на узбережжях Індостану, Індокитаю і на схилах гір, звернених до океану, — змінно-вологі ліси. У саванах серед трав ростуть акація, пальма, індійський баньян (рід фікуса — одне дерево може імітувати цілий гай). У лісах поряд із листопадними є вічнозелені види. Поширені рослини, що дають цінну деревину (тикове і садове дерева), а також пальми, бамбук. Багатий і тваринний світ: мавпи, слони, тигри, буйволи, носороги, антилопи, олені та ін.
Зона екваторіальних лісів розташована, в основному, на островах і поки що не так сильно змінена антропогенною діяльністю, як інші зони. Поряд із загальними ознаками, характерними для таких же лісів, розташованих на інших материках, тут багато дерев із цінною деревиною (залізне, чорне, червоне дерево), рослин, що дають прянощі: гвоздика, перець, кориця. У лісах живе один із видів людиноподібних мавп — орангутанг, а також гібони, напівмавпи лорі, носоріг, дикий бик.
Області висотної поясності займають значну частину території Євразії. Класичний приклад висотної поясності — Гімалаї; тут наявні усі висотні пояси. У горах Євразії проходить верхня межа поширення рослинності на Землі — 6218 м.
12 квітня
Тема уроку: Води суходолу Євразії. Озера.
План роботи.
31 березня онлайн-урок 7-Б о 12:007-А о 13:00
посилання буде надане у Viber
Тема уроку: Води суходолу Євразії. Найбільші річки.
План роботи.
Внутрішні води, їх розподіл
Євразія має надзвичайно густу річкову мережу. Більшість великих річок знаходиться в Азії. Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.
У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Для них характерна подвійна повінь, через причину різного часу скресання криги у північній і південній частині течії річок. Найдовша серед них — Лена (4400 км), найбільша за площею – Об, а найповноводніша — Єнісей. На Єнісеї побудовані найбільші електростанції. На 5-6 місяців замерзають річки крайньої півночі — Яна, Індигірка, Колима. До басейну Північного Льодовитого океану належить озеро Байкал — найглибше озеро земної кулі(1620 м). Його улоговина має тектонічне походження.
До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одра, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро. Річки, що впадають у Середземне море, як правило, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Всі вони мають в основному мішане живлення. Рейн – найбрудніша річка Європи, її називають «стічною канавою Європи».
Особливо багато озер на північному заході Європи. Велика частина з них має льодовиково-тектонічне походження. Найбільші серед них Ладозьке, Онезьке, Нерен, Веттерн. У Центральній Європі знаходяться озера тектонічного походження — це Боденське озеро, Балатон та інші. В Альпах знаходиться досить велике льодовикове озеро – Женевське. На південному сході Європи розкидані залишкові озера.
До басейну Тихого океану належать Амур, Хуанхе, Янцзи і Меконг. Живляться вони здебільшого мусонними дощами, тому найповноводніші влітку, а межень настає взимку. Іноді літні повені перетворюються на справжні катастрофи. Так, різке підвищення рівня води в Хуанхе відбувається тричі на рік: навесні, коли тане сніг у горах, улітку під час мусонних дощів і восени, коли бушують тайфуни. Тому китайці протягом століть споруджували захисні дамби. Але часто річка прориває їх і затоплює великі площі, знищуючи родючі землі, руйнуючи міста і села. Янцзи — найдовша і найповноводніша річка Євразії (6 300 км). У верхній і середній течії вона має гірський характер. У пониззі морські припливи щодоби зумовлюють підняття рівня води в ній на 4,5 м. Меконг у нижній течії розпадається на багато рукавів і утворює велику заболочену дельту.
Річки басейну Індійського океану живляться як за рахунок мусонних дощів, так і талих снігових вод у горах. Священна для населення Індії річка Ганг починається двома витоками в Гімалаях. Разом з найбільшою притокою Брахмапутрою, впадаючи в Бенгальську затоку, утворює одну з найбільших у світі дельт. Річка Інд бере початок у Тибеті. У верхів'ї перетинає хребти Гімалаїв і тече в ущелинах, утворюючи пороги та водоспади. У середній і нижній течії Інд — рівнинна річка, яка має велике значення для зрошення і судноплавства. Рівнинні річки Євфрат і Тигр за 195 км від гирла зливаються, утворюючи річку Шатт-ель-Араб («річка арабів»). Тигр і Євфрат виносять величезну кількість осадових порід, тому їх дельта висувається в затоку на 4 км за кожні 100 років. Як свідчать історики, в І ст. обидві річки впадали в Перську затоку окремо.
В Євразії утворився великий басейн внутрішнього стоку. До нього належить найдовша річка Європи — Волга (3 531 км). Як і Дніпро, вона бере початок на Валдайській височині впадає в Каспійське море. Узимку річка покривається стійкою кригою. Живиться переважно талими сніговим водами, тому має весняну повінь. Волга судноплавна, на ній збудовано водосховища та електростанції.
До басейну внутрішнього стоку належать річки Амудар’я і Сирдар’я, що впадають до Аральського моря. Їх води розбирають на полив земель в пустелях Каракуми і Кизилкуми, внаслідок чого площа Аральського моря зменшилась у 4 рази. Це зона екологічного лиха.
29 березня
Тема уроку: Особливості формування клімату
Євразії.
План роботи.
В арктичному й субарктичному поясах виділяються області з морським кліматом на заході кожного поясу: невеликими амплітудами температур за рахунок порівняно теплої зими й прохолодного літа (вплив гілок Північноатлантичної течії). На сході поясів клімат континентальний з дуже холодною зимою (до -40..-45ºС).
В межах помірного поясу спостерігаються різноманітні типи клімату. Тут формуються області морського, помірно-континентально, континентального та мусонного клімату.
Морський тип характерний для західних районів Європи. Він формується під постійним впливом морських повітряних мас з Атлантики. Літо тут прохолодне, зима відносно тепла навіть на узбережжі Скандинавського півострова. При проходженні атлантичних циклонів погода швидко змінюється: влітку можуть бути похолодання, зимою – відлиги.
Область перехідного клімату від морського до континентального займає в основному території Центральної Європи. При віддаленні від океану різниця (амплітуда) літніх і зимових температур зростає: зима стає помітно холоднішою. Літом опадів більше, ніж в холодний період року. На території Східної Європи (до Уралу) клімат вважають помірно континентальним.
За Уралом, в Сибіру і Центральній Азії, зима дуже холодна і суха, літо жарке й відносно вологе. Це область різко континентального клімату помірного поясу. У межах його поширення річна амплітуда температур настільки велика, що подібної немає ніде у світі. Для середньомісячних температур амплітуда становить 50-65 °С, а для екстремальних досягає 102 °С. Така величезна амплітуда зумовлена вкрай низькими зимовими температурами. Не випадково назва одного з полюсів холоду Північної півкулі - міста Оймякон - перекладається з якутської мови як «шалена холоднеча», «лютий холод». Гірські системи закривають місто від пом'якшувального впливу океанів. Це спричинює застій дуже холодного повітря у міжгірних улоговинах. Тому середні січневі температури повітря опускаються тут до -50 °С, а в Оймяконській улоговині морози досягають -70 °С. Так само і в м. Верхоянськ. Оскільки порівняно невелика кількість опадів тут випадає переважно влітку, сніговий покрив незначний і поверхня промерзає на велику глибину.
На узбережжі Тихого океану клімат мусонний з теплим вологим літом і холодною зимою.
В субтропічному поясі на рівнинах цілий рік температури повітря додатні. На території Євразії в цьому поясі виділяють три кліматичні області. Область субтропічного середземноморського клімату знаходиться на заході поясу. Тут літом переважають сухі тропічні повітряні маси, а зимою – морське помірне повітря (йдуть дощі).
Область континентального субтропічного клімату займає територію Вірменського і Іранського нагір’їв. Зима в цій області порівняно холодна (можливі снігопади й зниження температур нижче 0ºС), літо – жарке й дуже сухе. Річна кількість опадів в цих зонах незначна.
Область мусонного субтропічного клімату знаходиться на сході Китаю й займає південну половину Японських островів. Тут характерний режим опадів – літній максимум в їх річному розподілі.
Тропічний пояс в Євразії не утворює суцільної смуги й на території материка знаходиться лише на південному заході Азії (Аравійський півострів, південь Месопотамії й Іранського нагір’я, північно-західні райони півострова Індостан). На протязі всього року тут переважають континентальні тропічні повітряні маси. Кількість опадів на рівнинах не перевищує 200 мм на рік, а в пустельних районах – менше 50 мм на рік. Літо дуже жарке – середні температури липня від +30ºС до +35ºС. Зима тепла – середні січневі температури – від +12ºС до +16ºС. Тут зафіксована найвища температура на материку Євразія +54ºС – м. Басра (Аравійський півострів).
Над Тихим океаном в межах тропічного поясу характерні тайфуни – тропічні циклони ураганної дії. Вони спричиняють зливи, повені та великі руйнування.
Субекваторіальний пояс включає півострови Індостан й Індокитай, Індо-Гангську рівнину, північ острова Шрі-Ланки, Південно-Східний Китай, Філіппінські острови. Для цього поясу характерна сезонна зміна повітряних мас: літом переважає вологе повітряне повітря, яке приносить мусон; зимою – відносно сухий тропічний пасат північної півкулі.
Тут знаходиться найвологіше місце на планеті – с. Черапунджі (23000 мм в рік)
Екваторіальний кліматичний пояс розташований на островах Малайського архіпелагу, півострові Малакка, півдні Шрі-Ланки й півдні Філіппінських островів. На протязі всього року тут переважають морські екваторіальні повітряні маси. Вони формуються з тропічного повітря, яке надходить з пасатами обох півкуль. Для цього поясу характерні значні опади (2000-4000 мм на рік) й постійно високі температури (вище +25ºС). Острів Ява називають «грозовим полюсом Землі», тут грози трапляються до 800 разів на рік.
Високогірний клімат характерний для нагір’я Тибет та гірських систем Азії.
24 березня
Тема уроку: Особливості формування клімату
Євразії.
План роботи.
Клімат
Кліматичні особливості Євразії визначаються величезними розмірами материка, великою протяжністю з півночі на південь, різноманіттям переважаючих повітряних мас, а також специфічними особливостями будови рельєфу, її поверхні й впливом океанів.
Завдяки великої протяжності материка з півночі на південь, внаслідок різної кількості сонячної радіації в конкретних широтах, Євразія розташована в усіх кліматичних поясах північної півкулі, від арктичного до екваторіального.. Найбільші території за площею займає помірний пояс, оскільки в помірних широтах материк найбільш витягнутий з заходу на схід.
Над територією материка утворюються й переважають всі чотири типи основних мас – арктичні, помірні, тропічні й екваторіальні. Характерно, що над океанами в помірному поясі формуються морські повітряні маси, а над материком – континентальні, боротьба яких створює в цих широтах Євразії велику різноманітність типу клімату. На клімат Євразії великий вплив здійснює рельєф, Альпи, Карпати, Кавказ, Гімалаї та інші гори Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу є важливим кліматорозділом материка. Вони перешкоджають проникненню холодних і сухих північних вітрів на південь і водночас є бар’єром на шляху теплих і вологих вітрів, які дмуть з півдня. Повітряні маси зазнають трансформації – перетворенню, зміні своїх властивостей.
На клімат Євразії впливають океанічні течії (Гольфстрім, Куросіо, Курило-Камчатська та інші). Теплі течії пом’якшують клімат прилеглих територій материка, а холодні – роблять його континентальнішим.
Постійними вітрами, що мають вплив на формування клімату є в помірних широтах – західні, на сході і півдні материка – мусони.
Над материком Євразія утворюється найбільша кількість циклонів і антициклонів.
Місцеві вітри Євразії
Фен виникає там, де повітряні маси перевалюють через гори і з великою швидкістю скочуються в долини. Це дуже теплий, сухий вітер. Фен завжди є провісником настання дощової погоди. Особливо часто фен спостерігається на північній окраїні Альп або ж в їх передгір'ях. Поблизу Інсбрука фен часто називають ще турецьким вітром. Вітри типу фену зустрічаються і в інших місцях земної кулі: над південним заходом Чорного моря, в Кутаїсі, Ташкенті, Гренландії, Китаї, Японії тощо. На півдні Туркменістану гарячий вітер типу фену називають гармсіль.
Бора (іт. bora, від грец. βορέας — північний вітер) — місцевий холодний сильний та поривчастий вітер, що дме з вершин невисокого хребта, розташованого на узбережжі водного басейну (море, озеро). Бора виникає переважно взимку внаслідок великої різниці між тиском на суші (високий) і морі (низький). Бора викликає різке похолодання; швидкість досягає 40 м/сек; спостерігається в районі Новоросійська та на островах Нової Землі, на берегах Байкалу («сарма»), на південному узбережжі Франції в Далмації, в Провансі («містраль»).
Буран – вітер, характерний середньої течії річки Об. Влітку він приносить сухе тепле повітря, а взимку – дуже холодне повітря, іноді із заметілями.
Пурга (от карел. purgu, фин. purku) — сильна хуртовина, переважно виникає на рівнинних безлісих просторах при проникненні холодного повітря. Назва «пурга» вживається переважно у північних районах Росії.
Суховій — вітер з високою температурою і низькою вологістю повітря. Зазвичай термін відноситься до вітрів Каспійської низовини, особливо Казахстану, хоча інколи поширюється й на інші райони, зокрема південно-східно частину України.
22 березня
Тема уроку: Тектоніка, рельєф та
корисні копалини Євразії.
План роботи.
План роботи.
Рельєф
Євразія відрізняється великою різноманітністю рельєфу. На її території розташовані найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — гора Джомолунгма(8850 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,5 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри, і тягнуться на тисячі кілометрів. 3/4 поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини. У їхній основі лежать великі і давні платформи. Давнє походження мають так само плоскогір'я Аравійське і Декан. Розломом земної кори, зайнятим Червоним морем, Аравійський півострів відділений від Африки. Велика частина низовин розташована окраїнами материка. Індо-Гангська і Месопотамська низовини утворилися у передгірних прогинах земної кори між платформами і складчастими горами.
Молоді гори нової складчатості простягаються у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи. Стара-Планина (Балканські гори), Карпати, Кавказ, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.
Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські гори. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн. років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних підіймань вони були розбиті розламами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір продовжується і зараз.
Тектонічні структури | Форми рельєфу |
Давні докембрійські платформи Плити Східно-Європейська Аравійська Сибірська Таримська Індостанська Південно-Китайська Китайсько-Корейська Щити Балтійський Алданський Український | Рівнини
Східно-Європейська рівнина Аравійське плоскогір’я Середньосибірське плоскогір’я Пустеля Такла-Макан Плоскогір’я Декан Велика Китайська рівнина
|
Молоді платформи (палеозойські) Західноєвропейська Західно-Сибірська Туранська |
Західноєвропейська рівнина Західно-Сибірська низовина Туранська низовина |
Області байкальської складчастості | Території довкола о. Байкал |
Області каледонської складчастості | Скандинавські гори, гори на о. Велика Британія, Казахський дрібносопковик |
Області герцинської складчастості | Старі гори європейської частини (Центральний масив, Вогези, Ардени, Рудні гори, Судети), Уральські гори, гори Таймиру, Алтай, Саяни, Монгольский Алтай, Великий Хінган |
Області мезозойської складчастості | Схід Азії – хребет Черського, Верхоянський, Сіхоте-Алінь, гори Індокитаю |
Області альпійської складчастості | Піренеї, Карпати, Альпи, Апеніни, Дінара, Стара Планіна, Родопи, Пінд, Понтійські гори, хребет Тавр, Великий Кавказ, Малий Кавказ, Загрос, Ельбурс, хребет Кухруд, Копетдаг, Іранське нагір’я, Гіндукуш, Памір, Тянь-Шань, Кунь-Лунь, Тибет, Гімалаї А також Тихоокеанський пояс гір на островах |
Альпійські крайові прогини | Середньодунайська, Нижньодунайська низовини, Передкарпатська височина, Месопотамська, Індо-Ганська низовини |
Області з корою океанічного типу, підняті над рівнем моря | Острів Ісландія |
Льодовики
Близько 300 млн. років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. В четвертинний час – чотири зледеніння – Окське – 600 тис. р. тому, Дніпровське – 300 тис. р.т., Московське, Валдайське 10 – 8 тис. р.т. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти Дніпропетровська; Західносибірською низовиною він опустився до шістдесятої паралелі. На більшій частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Її площа становить 11 млн. км².
Землетруси
Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії у гігантських поясах гір нової складчастості. Тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азіатський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір.
Вулкани
На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка на півострові Камчатка (4750 м), Коряцька Сопка, Фудзіяма, Апо, Кракатау. Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї (на острові Сицилія) розташовані найвищий вулкан Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій. Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. Це острів-вулкан, що безперервно діє вже понад три тисячі років. Приблизно через кожні 10-12 хвилин він викидає вулканічні бомби й розпечені гази. Вогняні вулканічні спалахи допомагають морякам орієнтуватися вночі. Тому Стромболі одержав назву "маяк Середземного моря ".
На Камчатці та в Ісландії є гейзери.
Форми рельєфу, створені зовнішніми силами
Для сухих і жарких пустель Азії характерні форми рельєфу, створені діяльністю вітру. Величезні простори тут зайняті дюнами і барханами.
Корисні копалини, особливості їх походження
Євразія винятково багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.
Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться у передгірних і міжгірських прогинах палеозойського віку(Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський басейн — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Крупні буровугільні басейни — Кузнецький і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.
Велика частина родовищ різних руд, що пов'язані з магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована у кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай, півострови Індокитай і Малакка та острови Малайського архіпелагу смугою тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азіатській частині материка зустрічається золото. На Уралі відомі родовища кольорових металів, у складчастих горах на півночі і на півдні Європи є поклади поліметалів, ртуті, алюмінієвих і уранових руд.
Родовища кам'яної і калійної солей утворилися у мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті знаходяться унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів (мармур, граніт та ін.), у Азії знаходяться родовища граніту, селітри. Осадове походження мають боксити, родовища яких розташовані уздовж Альп, на південь від Карпат і на півострові Індокитай.
3. Переглянути наступне навчальне відео.
17 березня
Тема уроку: Історія дослідження та
відкриття Євразії.
План роботи.
План роботи.
15 березня
Тема уроку: Географічне положення та берегова
лінія Євразії.
План роботи.
План роботи.
4. Опрацювати наступний матеріал:
Загальні відомості. Фізико-географічне положення
Площа — 54,9 млн. км² (~1/3 площі всієї суші Землі). З них – 43,4 млн. км² – Азія, а 10 млн. км² - Європа. На острови припадає близько 2,75 млн. км².
Населення — 4,2 млрд. мешканців (~3/4 населення Землі)
Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною, північні схили Кавказу, далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря, протока Босфор, Мармурове море, протока Дарданелли.
Крайні точки
Крайні точки Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77° пн. ш.,
на півдні — мис Піай, 1° пн. ш.,
на заході — мис Рока, 9° зх. д.,
на сході — мис Дежньова, 170° зх. д.
Крайні точки Європи:
Крайні материкові точки Європи:
на півночі - мис Нордкін, 71° 08' пн. ш.,
на півдні - мис Марокі, 36° пн. ш.,
на заході - мис Рока, 9° 34' зх. д.,
на сході - східне підніжжя Полярного Уралу біля Байдарацької губи, 67° 20' сх. д.
Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають чотири океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Європу від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким каналом.
Назва Найзручнішою назвою виявилася введена Е. Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».
Європа (грецьке Europe, від ассір. ереб - захід; у Древній Греції так іменувалися території, що лежать на захід від Егейського моря), частина світу, західна частина материка Євразія.
Азія (від єгипетського асіс - схід)
Берегова лінія дуже порізана.
Моря: Північне, Норвезьке, Балтійське, Середземне (Егейське, Іонічне, Адріатичне, Тірренське, Лігурійське), Чорне, Азовське, Баренцове, Біле, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське, Жовте, Японське (Східне), Охотське, Берингове, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Філіпінське, Сулу, Сулавесі, Банда, Яванське, Андаманське, Аравійське
Затоки: Біскайська, Фінська, Ботнічна, Сіамська, Бенгальська, Перська, Аденська
Протоки: Босфор, Дарданелли, Ла-Манш, Па-де-Кале, Гібралтарська, Карські ворота, Берингова, Лаперуза, Карімата, Маллакська, Баб-ель-Мандебська, Суецький канал
Острови: Кіпр, Кріт, Сицилія, Сардинія, Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Шетландські, Фарерські, Ян-Маєн, Ведмежий, Шпіцберген, Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Північна Земля, Новосибірські, острови Анжу, Врангеля, Курильські, Сахалін, Японські (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю, о-ви Нансей (Рюкю), Тайвань, Хайнань, Філіпінські о-ви (Лусон, Мінданао), Великі Зондські (Суматра, Калімантан, Ява, Сулавесі), Нікобарські, Андаманські, Шрі-Ланка, Мальдівські, Лаккадівські, Сокотра
Півострови: Кримський, Мала Азія, Балканський, Апенінський, Піренейський, Скандинавський, Кольський, Ямал, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський
Тема уроку: Клімат і води суходолу Австралії.
Клімат
Велика частина Австралії лежить у тропіках, північ - у субекваторіальних широтах, південь - у субтропічних. Сумарна сонячна радіація постійно висока. При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20°С. Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до -4, -6°С. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до -22 °С.
38% площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня.
Клімат материка дуже посушливий та жаркий. Південний тропік перетинає Австралію майже посередині, тому Сонце над північною частиною її території буває у зеніті. Австралія лежить повністю в південній півкулі, тому найтеплішим місяцем на материку є січень, найхолоднішим - липень.
На клімат Австралії впливають постійні вітри - південно-східні пасати, що дмуть з тропіків до екватора. Вони приходять з Тихого океану, тому несуть вологі повітряні маси. Але Великий Вододільний хребет затримує пасати. Це впливає на перерозподіл опадів: їх одержують лише невеликі прибережні райони до гір, за горами опадів мало.
На клімат узбереж впливають морські течії: холодні течії викликають суху погоду, теплі - вологу. Тому мало зволоженими є західне узбережжя (через холодну Західно-Австралійську течію) та південне (через течію Західних вітрів). Багато опадів одержують східні береги через теплу Східно-Австралійську течію.
Австралія є найбільш посушливим материком в світі.
В Австралії виділяються пояси субекваторіального, тропічного і субтропічного клімату.
Субекваторіальний кліматичний пояс охоплює північну частину Австралії до 15-17° пд. ш. Клімат формується під впливом літнього океанічного екваторіального й зимового континентального тропічного повітря.
Улітку тут стоїть жарка й волога погода з частими інтенсивними атмосферними опадами. Середня місячна кількість опадів у цей період становить 230-380 мм, а добові максимуми перевищують 290 мм. Середньомісячні температури при цьому становлять 28-29°С, максимальні — близько 40°С, а мінімальні — від 17 до 20°С.
Тропічний кліматичний пояс простягається пояс через континент із заходу на схід від 15-17° пд. ш. на півночі до 30-32° пд. ш. Клімат тропічного поясу неоднорідний через відмінності в зволоженні й термічному режимі. Суша й атмосфера інтенсивно нагріваються вдень і охолоджуються вночі.
Середні місячні температури повітря в континентальній частині поясу становлять улітку 27-31°С, причому абсолютні максимуми досягають 45-50°С, а абсолютні мінімуми приблизно 5-10°С. Місячна кількість атмосферних опадів у цей період рідко перевищує 40 мм, а здебільшого становить 10-15 мм.
Зовсім інші умови річного ходу термічного режиму й атмосферного зволоження на східному узбережжі тропічного поясу і східних схилах Великого Вододільного хребта, де річна кількість атмосферних опадів становить понад 1500 мм, і розподіляються вони досить рівномірно протягом року, що забезпечує високі запаси вологи в ґрунті та повітрі, високий рівень води в річках.
Отже, в межах тропічного поясу Австралії можна виділити дві кліматичні області: пустельну і вологу, що охоплює тихоокеанське узбережжя тропічного поясу та схили Великого Вододільного хребта.
Пояс субтропічного клімату включає Південну Австралію; у ньому виділяються сектори: південно-західний середземноморський з жарким сухим літом і прохолодною вологою зимою, південно-східний рівномірно вологий протягом року, і континентальний зі зростаючою до центра посушливістю, аж до пустельного на схід рівнини Налларбор.
Внутрішні води
З пануванням пустельного і напівпустельного клімату пов'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку - 350 км3 (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії - близько 50 мм на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 мм і більше. 7% площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33% площі - басейнові Індійського океану. 60% території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками ("кріками").
Найбагатоводніша ріка Австралії - Муррей (Марри) з головною притокою Дарлінг - найдовша ріка Австралії (довжина 2740 км), але найменш повноводна.
На території Австралії багато стародавніх озерних улоговин, що заповнюються водою лише після епізодичних дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончаковою кіркою. Найбільше озеро Австралії - Ейр.
Особливість Австралії - її багатство на підземні води, що накопичуються на глибинах 1,5-2 км. Тут є більше ніж 15 артезіанських басейнів. Великий Артезіанський басейн у Центральній низовині - найбільший у світі (пл. 1736 тис. км2). Підземні води - важливе джерело водопостачання посушливих районів, але через сильну мінералізацію води придатні в основному для промисловості і транспорту та для обводнення пасовищ.
18 січня
Тема уроку: Тектонічна будова, рельєф і корисні копалини Австралії.
План роботи.
Рельєф
У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95% поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря.
Головні форми рельєфу:
1) Західно-Австралійське плоскогір'я - середні висоти 400-500 м, з піднятими краями;
2) Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі озера Ейр найнижча точка Австралії - 14 м нижче рівня моря.
3) Великий Вододільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір'я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії - гора Косцюшко, 2230 м; рівнина Налларбор на півдні.
Геологічна будова і корисні копалини
Велика (західна і центральна) частина Австралії належить до області давньої Австралійської платформи, що включає також північне, західне і південне підводне продовження материка, Арафурське море і південь острова Нова Гвінея.
Молода платформа (палеозойського віку розмістилася під Центральною низовиною).
Область складчастості розташована на сході: середня її частина утворена в герцинський час, а північна і південна в каледонський.
Австралія – єдиний материк на планеті, де немає сучасних проявів вулканізму і землетрусів. Жодна вершина не вкрита льодовиками.
Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). На сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія) відкрито також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку.
4. Виконати тести за наступним посиланням
Географічне положення
Простягається
- на 3200 км з півночі на південь від 10°41' пд.ш. (мис Йорк) до 39°11' пд. ш. (мис Південно-Східний)
- на 4100 км із заходу на схід від 113°05' сх. д. (мис Стіп-Пойнт) до 153°34' сх. д. (мис Байрон).
- Із заходу, півночі і півдня омивається Індійським океаном (Тіморським і Арафурським морями), зі сходу ночі - морями Тихого океану: Тасмановим, Кораловим, Фіджі. Береги розчленовані слабко, великі затоки - Карпентарія на півночі, Велика Австралійська на півдні, затока Географа на заході; півострови - Кейп-Йорк і Арнем-Ленд.
Австралія - найменший з материків. Площа 7631,5 тис. км² (з островами Тасманія, Кенгуру, Мелвіл та ін. близько 7704,5 тис. км²). Острів Тасманія відділений від Австралії протокою Бассовою шириною 224 км. Від острова Нова Гвінея відокремлюється Торресовою протокою. Уздовж східного узбережжя Австралії на 2300 км простягається Великий бар'єрний риф.
Розташована повністю у південній і східній півкулі.
Назва
Австралія (Australia, від латинського australis – південний, названий Метью Фліндерсом, до того називали Нова Голандія).
3. Уважно опрацювати наступний матеріал.
Країни
На території Півд. Америки розташовані 12 держав: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі і Еквадор, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. У господарстві більшості з них значна роль належить аграрно-сировинному сектору, включаючи видобуток мінеральної сировини і палива, лісову промисловість, сільське господарство. Нові індустріальні країни — Аргентина, Бразилія та Венесуела. Найменш розвинені — Французька Гвіана, Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Еквадор; проміжне положення займають Колумбія, Чилі, Уругвай і Перу.
Мови
Найбільш поширеними мовами Південної Америки є португальська та іспанська. На португальській мові говорить Бразилія, населення якої складає близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять по-голандськи, в Гайані - по-англійськи, а у Французькій Гвіані - відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і Арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останнього) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу.
Населення
У Південній Америці живе більше 330 млн. чоловік. Чисельність населення зростає досить швидко. Населення характеризується змішуванням расових ознак людей. Дуже складний расовий і етнічний його склад пояснюється історією заселення материка. Давні індіанці, що належать до американської гілки монголоїдної раси, прийшли сюди з Північної Америки майже 20 тис. років тому. Їхні численні племена заселяли майже весь материк. Індіанські народи створили давні цивілізації. З XVI ст. почалося завоювання материка європейцями. Першими переселенцями стали іспанці і португальці, пізніше — вихідці з інших країн Європи (італійці, німці та ін.). Завоювання материка європейцями принесло незчисленні лиха її корінному населенню. Пам'ятки давньої індіанської цивілізації були зруйновані і розграбовані, знищено могутню державу інків, загинули сотні тисяч індіанців.
У XVI-XIX ст. для роботи на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) були привезені з Африки мільйони негрів-рабів. У результаті такого заселення материка, змішування прийшлого населення між собою і з корінними народами склад населення став надзвичайно строкатим. У наш час переважає змішане населення: мулати — нащадки від шлюбів європейців із неграми, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців із неграми. Утворилися нові народності і нації, у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська (негритянська) культури.
Південна Америка заселена вкрай нерівномірно. Більша частина населення живе на узбережжі Атлантичного океану, у пампі, в деяких областях Анд, де колись існувала держава інків. Більше половини населення континенту мешкає у містах. Три з них входять у десятку найбільших за чисельністю міст світу: Сан-Паулу (15 млн.), Буенос-Айрес (10 млн.), Ріо-де-Жанейро (6 млн.).
Гаучо – аргентинські пастухи.
Пончо – накидка, традиційний одяг інків.
28 квітня
Тема уроку: Тихий океан. Клімат, водні маси,
органічний світ.
План роботи.
Тема уроку: Тихий океан. Клімат, водні маси,
органічний світ.
План роботи.
5 травня
Тема уроку: Атлантичний океан.
План роботи.
План роботи.
Тема уроку: Індійський океан.
План роботи.
План роботи.
Тема уроку: Північний Льодовитий океан.
План роботи.
План роботи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий